А що ж Гоголь? Який бачив Росію?
Для Гоголя, як і для багатьох інших письменників, тема Русі пов’язана з темою народу. Звернемося до народних образів поеми — різним персонажам епічної частини «Мертвих душ». Це двоє мужиків, що зустрічаються нам на самому початку поеми, які, побачивши бричку Чичикова, починають міркувати, чи доїде вона до Рязані або Москви.
По суті, це питання «бути або не бути», розглянутий на примітивному, побутовому рівні. І що ж? Це лакей Чичикова Петрушка, «имевший пристрасть до читання» і все не перебираючи: від букваря до любовних романів,
Росіянин народ — це й двірська дівка Пелагія, що «не знає, де право, де лево», дядько Митяй і дядько Миняй, безрезультатно питавшиеся зрушити візок, що перекинувся Чичикова. Всі ці люди зображені Гоголем не в ідеальному, а в сатиричному світлі. Письменник викриває в селянах примітивність, духовну вбогість, байдужність до життя й покірність своєму панові, однак їх чи погано те, що задавлені життям, духовно збіднені?..
У поемі Гоголь показує, що у всій поміщицькій і чиновно-бюрократичній Росії нікому немає справи до простих
Чиновники, замість того щоб вирішувати державні проблеми й трудитися на благо Росії, думають тільки про те, як би просунутися по соціальним сходам, тобто радеют винятково про свої вигоди В «Повісті про капітана Копейкине» особливо яскраво зображено, як у чиновних колах, де панують хабарництво, казнокрадство, обман, нікому немає справи до простого солдата, що проливав кров за батьківщину Таким чином, народ виявляється подавлений системою керування в Росії, але Гоголь, будучи знавцем російського характеру, почуває щиру силу простих людей, красу їхньої душі, їхні кращі якості. У ліричній частині «Мертвих душ» відтворений ідеальний образ народу — втілення гоголівської концепції російського національного характеру.
Письменник показує широту натури російської людини, вільнолюбство народу в образі Абакума Фирова, випадного селянина, що «гуляє галасливо й весело на хлібній пристані, порядившись із купцями «. Гоголя захоплює й працьовитість російської людини, таке, як у Степана Пробки, «богатиря, що виходив всі губернії із сокирою за поясом»; стійкість і витривалість, «здатність звикати до всьому й до всякого клімату», «жвавість розуму, жвавого сам самородка, що не лізе за словом у кишеню…». Важко не захоплюватися якостями російських людей!
Однак тема Росії в Гоголя зв’язана не тільки із зображенням образа народу.
За словами великого Бєлінського, «щира національність складається не в описі сарафана, але в самому дусі народному». Гоголь «дивиться очами всього народу», «почуває й говорить так», як істинно російська людина. Справа в тому, що в процесі роботи над поемою письменник неодноразово звертався до фольклорних матеріалів, тому що він розділяв точку зору про те, що народний дух найбільше повно проявляється у фольклорі.
Тому Гоголь використав в «Мертвих душах» прислів’я, приказки, образи з російських народних казок, що містять у собі багатовікову мудрість російського народу.
Наприклад, при описі Манилова письменник називає його «ні в місті Богдан, ні в селі Се-лифан», Собакевича порівнює з ведмедем, а Коробочку з куркою, тому що образ домашнього птаха в російському фольклорі — символ дурості Гоголь захоплюється російським словом і російською піснею, у якій, на думку письменника, відбиваються краса й сила російського духу, творчі здатності народу Потрібно також сказати, що проблеми, розглянуті Гоголем в «Мертвих душах», не загальнолюдські, а загальросіяни. Зокрема, це питання про долю Росії, про її майбутнє.
Гоголь угадує майбутність Русі, почуваючи її внутрішні сили, можливості й порівнюючи з «птахом-трійкою», що «ровнем-гладнем разметнулась на полсвета», що «все обганяє, залишаючи за». Але письменник, викриваючи соціальні проблеми Росії, критикуючи чиновницько-бюрократичну систему, показуючи сваволю, що діється в маєтках, і тяжке положення народу, не знає шляхів досягнення прекрасного майбутнього. Тому фінал «Мертвих душ» відкритий, Гоголь ставить запитання: «Куди несеться Русь? » і не може відповісти на нього…
Та й чи належний письменник вирішувати цю проблему? Це справа державних діячів, політиків, чиновників, які, як показує Гоголь, не бажають думати про благо своєї країни… Аксаков назвав «Мертві душі» добутком універсальним, загальнонародним, у той час як Бєлінський писав, що «Гоголь — великий російський поет, не більше; і «Мертві душі» теж тільки для Росії й у Росії можуть мати нескінченно велике значення».
Не можна не погодитися, тому що «Мертві душі» — добуток чисто російське, у якому Гоголь показує, з одного боку, тяжке становище людей, сваволя в сучасній йому Росії, але, з іншого боку, втілює багатство духовної спадщини, національних традицій і внутрішніх, схованих сил російського народу; письменник говорить про потенційну можливість Росії, «натхненної Богом», стати найсильнішим з держав… Сюжет поеми був підказаний Гоголеві Пушкіним. Особливо привернула увагу Гоголя можливість показати за допомогою «дорожнього» сюжету всю Росію, з її характерними типами, ситуаціями, характерами.
«Який оригінальний сюжет! Яка різноманітна купа! Вся Русь з’явиться в ньому», — писав Гоголь У колишніх своїх творах Гоголь волів зображувати яке-небудь невелике місце як особливий мир, що живе за своїми законами й населений характерними жителями; у цьому світі, звичайно, угадувалася Росія й російські характери. Наприклад, «Ревізор» сам Гоголь назвав «російським анекдотом» і писав із приводу цієї комедії: «Я хотів зібрати в одну купу все дурне в Росії й разом посміятися над всім».
Той же принцип залишається й у поемі «Мертві душі», але тут Гоголь дає своєму вигаданому миру ім’я «Росія».
Це казкове, міфологізоване місце дії, де відбуваються дивовижні події й діють «дивні герої» . Оборотний увага, що всі предмети, люди, ситуації в поемі охарактеризовані як «росіяни», «часті на Русі». Наприклад, «два росіяни мужика» на самому початку поеми. Те, що вони росіяни, розуміє саме собою, але Гоголь повторює це слово й робить це регулярно, щоб додати всім предметам і особам фольклорно^-міфологічний, условно-общерусский характер.
Говорячи про Чичикове, Манилові, Коробочці й інших, він неодмінно вставляє характеристику-міркування про типовість, «руськості» цього героя. Згадаємо хоча б знамените: «Який же росіянин не любить швидкої їзди» — це говориться про Чичикове. Собакевич асоціюється з «богатирем» , але це карикатурний богатир, показаний в «кривому дзеркалі».
Про Коробочку теж говориться, що таких людей багато на Русі Як відомо, прослухавши перший тім поеми, Пушкін викликнув: «Боже, як смутна наша Росія!» Ми знаємо це висловлення тільки з листа Гоголя в «Обраних місцях…» І там же Гоголь сперечається з Пушкіним, пояснюючи, що зобразив не Росію, а лише хворобливу фантазію свого грішного розуму, або Росію, але тільки в негативній іпостасі, в «кривому дзеркалі» сатири.
Поема повинна була будуватися як «Божественна комедія» Данте, за принципом «Пекло — Чистилище — Рай». У другому й третьому томах Росія й російська людина казково перетворили б, з’явилися б «російські рухи», «досі нелайливі струни», «дивовижна російська дівиця, вся виткана з високого прагнення й самовідданості», «доблесний російський чоловік» і інші гідні, позитивні герої. Але сам Гоголь в «Обраних місцях…» зізнається, що любить і воліє зображувати порок, і герої завжди виходять смішний і потворні, зате вуж це виходить краще, ніж у кого-небудь іншого з росіян письменників Написаний був тільки перший тім, сатиричний.
Російські поміщики, селяни, чиновники показані тут із самої негативної сторони, сатирично.
Вони наділені смішними іменами й прізвиськами. До них можна було б віднести дивне гоголівське визначення — «Мертві душі», що дала назва поемі. Це не люди, а «примари», як виражався Бєлінський, додаючи, що саме тодішнє російське життя було «примарної», гротескної, абсурдної К. Аксаков уважав поему «росіянці Илиадой», національною епопеєю, а Бєлінський — гострою соціальною сатирою на кріпосну Русь. Сама поема дає підстави для обох інтерпретацій, що взаємно доповнюють один одного.
Уже в першій частині, хоча це тільки «пекло», «криве дзеркало», є елегійні й патетичні відступи про влучне російське слово, про «Русь, побаченої із прекрасного далека», про «чудо-дорогу» і про «птаха-трійку».
Тут Росія вже показана не в гротескних фігурах і особах, а у високих символічних узагальнюючих образах, що свідчать про значущість цієї теми. Перший тім закінчується образом Росії як трійки, що мчиться по усьому світі, і інші держави, «косячись, постораниваются», дають їй дорогу. Тут же говориться, що Русь «не дає відповіді», коли її вопрошает поет. Таким чином, Росія — це загадка для людства, і, може бути, особливе, велике одкровення для миру виходить саме від її.
Це подання про Росію було властиво многим російським письменникам XIX століття.
Одним з перших, хто втілив ці ідеї в поетичному добутку, був Гоголь
А що ж Гоголь? Який бачив Росію?