Асоян А. А. Доля «Божественної комедії»; Данте в Росії Глава X. «… Обпалений мовами преисподнего вогню»
Читаючи з олівцем у руках, він робив поноси на сторінках «Божественної Комедії». Ними поцяткована й робота Томаса Карлейля «Життя й твори Данте». У російському перекладі вона поміщена в тім виданні поеми, доторое перебувало в бібліотеці Блоку1. «Джерело: svr-lit.)ков. Ці асоціації закономірні, тому що, як правило, Блок відзначав у Карлейля те, що знаходило згоду з його власними поданнями про Данте, що відповідало духу його творчих і людських устремлінь.
Наприклад, у своєї кращої, як він сам уважав, статті «Про сучасний стан російського
Імовірно, вони зроблені не раніше 1908 року, тому що
У листі до А. Н. Чеботаревской, сокрушавшейся, що журнал «Літопись» М. Горького ополчается проти того, що дорого, проти «мрії», він з усією визначеністю протиставив віру художника мрії, «не минулої крізь жнива життя» . «Я думаю, — відповідав він письменниці, — що Ви мене зовсім не знаєте; я адже ніколи не любив «мрії», а в кращі свої часи, коли мені вдається сказати більш-менш своє, сьогодення, я навіть ненавиджу «мрію», волію їй саму сіру дійсність» . Нас не повинні ввести в оману слова про мрію в статті «Про сучасний стан російського символізму», де поет писав: «По незліченних колах Ада може пройти, не погибнув, тільки той, у кого є супутник, учитель і руководительная мрія про Тої, котра поведе туди, куди не сміє ввійти й учитель» , «Джерело: svr-lit.)»Комедії»: Вергілію, Беатриче, Данте.
«Руководительная мрія» про Вічну Жіночність, про Пречервону Даму була не мріянням, а підставою «мистичесякий філософії» духу. «Коли рідне, — говорив Блок, — зіштовхується в століттях, завжди відбувається мистичесяке»5. «У колишніх сторіччях я згадую тебе» , — писав він Л. Д. Менделєєвій Вчитуючись у статтю Карлейля, Блок незмінно звертав увагу на ті характеристики поетів, у яких Данте з’являлася як «наскрізь людина». «Без людини, — зауважував Блок, — вірші — один пар» . «Наскрізь людина» — так Андрій Білий атестував самого Блоку. У щоденнику 1921 року Білий відмовлявся називать його «цивільним» поетами, але зауважував при цьому, що повітря віршів Блоку — дух Росії двох останніх десятилетий6. Цього запису співзвучні рядки одного з листів Блоку. У грудні 1907 року він пояснював матері: «Моя туга не має характер безпредметності — я занадто багато бачу ясно й тверезо й занадто багато із чим зв’язаний у житті» . Цей нерозривний зв’язок з життям він відзначав у Данте. «У житті, — підкреслював Блок слова Карлейля, — поет пройшов звичайні щаблі; він брав участь, як солдат, у двох компаниях і захищав флорентійську державу, брав участь у посольстві й на тридцять п’ятому років, завдяки своїм талантам і службі, досяг видного положення в городском керуванні Флоренції»7. Міркуючи про інтерес Блоку до суспільного деятельности Данте, звертаєш увагу на лист поета Е. П. Іванову, що датовано 1908 роком.
Блок писав: «Між іншим — росте переді мною поняття «громадянин», і я починаю розуміти, як освободительно й цілюще це поняття, коли починаєш відкривати його у власній душі» . Слова поета начебто відгукувалися на вірші Данте: «Мир жив би скудно. Не будь співгромадянином людин». «Ореол суспільного» поет думав неодмінною рисою письменника, що претендує на звання нащадка «священної російської літератури» .
Але він наполегливо виступав проти «дивовижної вульгаризації» тих цінностей, доторие, на його думку, становили прерогативу мистецтва. Блок думав, що протиріччя життя, культури, цивилизации, що є основним предметом мистецтва, самі по собі глибоко «повчальні й воспитательни» і що їхній разрішення не по зубах жвавій публіцистиці, що про мистецтво повинні б говорити люди, «якісно відрізняються від людей, що говорять про політика, про злобах день» , що в «важкий письменницький шлях не можна пускатися налегке, а потрібно мати хоч у зачатку «В Ім’я», яке б освячувало й харчувало творчість» .
Саме тому він у те саме час писав і про борг поета, і про його таємну волю, при якій тільки й можливі глибини духу й одкровення. Недарма Блок виділив і підкреслив у статті Карлейля слова Каччагвиди, сказані Данте: «додержуйся своєї зірки, ти не минеш славної пристані!»8. Ця рада Блок пам’ятала й не переставав вірувати в його абсолютну неоспоримость: «чим краще, — говорив він, — я буду робити свою самотню справу, тим більший принесе воно плід» . Він був переконаний, що гордість художника саме й заключается в його вмінні, «відмахуючись від дряни, вічно наплазуючої, робити те, на що здатно й до чого покликаний» . «Джерело: svr-lit.)»трилогією вочеловечивания»: від миті занадто яскравого світла — через необхідний болотистий ліс — до розпачу, прокльонам, «відплаті» і… до народження людини «суспільного» . І на цьому шляху поетові виявлявся надзвичайно близький Данте, що, по вдалому вираженню Карла Фосслера, ішов від індивідовіального «я» до великого «Всі»9.
Прагнення Блоку «залишатися самим собою» і бути «самим по собі» диктувалося його переконанням, що він бачить і чує «те, чого майже ніхто не бачить і не чує» . «Я не лірик» ), — говорив поет.
Він думав, що мистецтво народжується з «вічної взаємодії двох музик — музики творческой особистості й музики, що звучить у глибині народний душі» . У його розумінні музика — це «духовное тіло миру», вона «передує всьому, що обуславливает»10. Ці судження Блоку співзвучні наставлянню Карлейля і його зауваженню про Данте: «Глибина, піднесена пристрасність і щирість роблять його музичним; всматривайтесь у речі досить глибоко й ви всюди знайдете музику»11. Пізніше Блок напише: «Події йдуть як у житті, і якщо вони здобувають інший зміст, символічний, виходить, я зумів поглибитися в них»12. «Музикальність» Данте могла сприйматися Блоком як стан «цільного» знання, тому що музика, на його думку, є сутність миру.
Він пояснював: «Мир росте в пружних ритмах. Ритм затримується, щоб потім «заюшити». Такий закон усякого органічного життя на землі — і життя людини й людства. Вольові напори. Ріст миру є культура.
Культура є музичний ритм» . Із цього, естественно, формулювався висновок: «Поет, це — носій ритму. У нескінченній глибині людського духу, у глибині, недоступної для занадто людського, куди не досягається ні мораль, ні право, ні суспільство, ні держава, — котяться звукові хвилі, рідні хвилям, обемлющим всесвіт» .
Чи не цієї хвилі були доступні напруженому слуху Данте? «Вся міць його духу, — отчеркивал Блок слова Карлейля, — сконцентрувалася у вогненну напруженість і пішла в глиб» 13-14. Блок уважав, що безустанна напруга внутрішнього слуху, вслухання як би до відділеної музики є непременное умова письменницького буття. Характер музики, що осягається розумом, він зв’язував з Вічної Женственностью. «До середини травня, — згадував Блок містичні переживання юності, — звук з іншого берега ріки, що темніє, здається мені її відповіддю» . Настроєність такого роду загострювала увагу поета до тих зауваженням Карлейля, у яких він знаходив вказівку на знайомі йому психологические стану.
Асоян А. А. Доля «Божественної комедії»; Данте в Росії Глава X. «… Обпалений мовами преисподнего вогню»