Біліє вітрило самотнє
Петя в останній раз окинув поглядом світиться ніжною блакиттю нескінченне морський простір. На пам’ять прийшли рядки: «Біліє парус одинокий / У тумані моря голубому…» І все ж головне чарівність моря становила для дев’ятирічного хлопчика не мальовничість його, а споконвічна таємничість: фосфоричне світіння, прихована життя глибин, вічний рух хвиль… Повним таємниці було і бачення бунтівного броненосця, кілька разів з’являвся на горизонті.
Але ось прощання з морем закінчилося. Всі троє розмістилися на лавах, і диліжанс
Але тут попереду показався кінний роз’їзд, і він швидко пірнув під лаву. Петя встиг зауважити руді флотські чоботи та витатуюваний на руці якірець, як і тато, він зробив вигляд, що нічого не сталося, і відвернувся. Через півгодини тато порушив мовчання: «Здається, під’їжджаємо…
На дорозі ні душі». Пролунав шерех, і зараз же грюкнули двері…
На пароплаві «Тургенєв»
Коли минули Ланжерон, вусатий підійшов до сплячого, взяв за рукав: «Родіон Жуков?» Але той відштовхнув вусатого, скочив на борт і стрибнув у воду.
… Вечоріло, коли Гаврик з дідусем вибрали перемет і налягли на весла. Зовсім недавно пройшов пароплав «Тургенєв». Значить, вже близько восьми і треба поспішати.
Раптом чиїсь руки схопилися за корму шаланди. Коли дід з онуком втягли плавця в човен, він був майже непритомний і ледве промовив: «Не показуйте мене людям. Я матрос «.
На ранок Гаврик зібрався до Терентія, старшому братові. Матроса явно шукали. Близько тиру на маленькій прибережної ярмарку вусатий пан у казанку розпитував Йосипа Карловича, не помітив він вчора ввечері чого-небудь підозрілого.
Дізнавшись, що Гаврик живе неподалік, вусатий почав розпитувати і його, але небагато чого зумів домогтися. Хлопчик у свої дев’ять років був розважливий і обережний.
По дорозі на Ближні Млини Гаврик зустрів Петрика і запросив із собою до брата. Петі суворо було заборонено відлучатися так далеко і так надовго, але з Гавриков він не бачився все літо, крім того, так хотілося розповісти про подію на «Тургенєва».
Вже в сутінках Терентій привів у халупку діда щуплого молодої людини в пенсне. Ілля Борисович підтвердив, що Родіона Жукова бачив біля труни потьомкінцям Вакулінчука і передав матросу згорток з одягом. Гаврик відправився подивитися, чи все спокійно. За рогом хлопчика схопив вже знайомий йому вусатий. Гаврик закричав. «Мовчи, вб’ю!» — Шпик рвонув його за вухо.
Три тіні метнулися від халупки до обриву, прогримів постріл… Розлючені невдачею жандарми допитали діда і відвезли у відділок.
Гаврик перебрався до Терентія, носив дідові передачі, дуже переживав, дізнавшись, що діда кожен день б’ють. Депо, де працював брат, страйкувало, і Гаврик намагався заробляти чим тільки міг. Непоганий дохід приносила гра у вушка.
Петя теж захопився вушками, але був занадто азартний, нетерплячий і програвав навіть те, що брав у борг. Згубне для всякого гравця бажання відігратися затягувало у вир. Він з м’ясом вирвав гудзики батьківського віцмундира й упав до того, що спочатку забрав з буфету залишену куховаркою Дуней здачу, а потім викрав зі скарбнички Павлика гроші, що збираються їм на велосипед.
Але програв і це, так що одного разу Гаврик оголосив, що чекати більше не бажає і що Петя надходить в рабство, поки не розквитається.
У місті тим часом кілька кварталів була оточена військами, чулася стрілянина. Як-то Гаврик велів Петі принести ранець та не забути взяти гімназійний квиток. Він завантажив ранець важкими мішечками вушок, і вони вирушили в райони, оточених солдатами. Потім вушка забирали вже на Малій Арнаутській, у господаря тиру Йосипа Карловича, і дворами пробиралися до будинку з гучним двором-колодязем. На свист Гаврика спускався чоловік і забирав «товар».
Петя тепер добре розумів, що це були за вушка.
Останній рейс йому довелося здійснити в поодинці: у оточення походжав пам’ятний обом хлопчикам вусатий. У знайомому дворі-колодязі на його відчайдушний крик виглянув чоловік і покликав його нагору. Це був побіжний потемкінец-матрос, хоча тепер дізнатися його заважала борідка і вусики. У кухню увійшов Терентій: «Все одно не втримаємося.
Будемо по дахах йти. Вони тама знаряддя ставлять «.
Будинку хлопчика чекали нові випробування. У місті йшли погроми. Прийшла просити притулку сім’я Коганов, і Бачеі сховали їх у задніх кімнатах.
Коли натовп погромників увійшла до під’їзду, тато зустрів їх: «Хто дав вам право…» Його схопили, вдарили, і, якби не поява Дуні з іконою в руках, справа набула б поганий оборот.
Гаврик з’явився під Новий рік: «сховавшими, і будемо в розрахунку». Він подав чотири знайомих важких мішечка. Петя ледве встиг сховати їх у ранець, як з понівеченим віцмундира в дитячу увірвався тато, за ним з ревінням влетів Павлік: Петько обікрав його!
Папа змінився на обличчі: він знає, в чому справа. Син грає в азартні гри, в ці, як їх там, чушки, вушка… Перерва ранець, він дістав мішечки й кинув їх у палаючу грубку.
Петя крикнув: «тика», — і втратив свідомість.
Він прохворів всю зиму і тільки після Великодня відправився до Гаврику. Дідусь помер, сім’я ховається Терентія жила тепер у халупці. Петі зраділи і запросили на маївку.
День був чудовий. Друзі сіли на весла, Терентій розташувався на кормі. У Малого Фонтану в шаланду стрибнув пан у синьому костюмі, кремових брюках, зелених шкарпетках і білих туфлях. Солом’яний капелюх-канотьє, тростина, рукавички завершували його туалет. Це був матрос.
Він озирнувся на берег і підморгнув веслярам. Далеко в морі вже зібралися рибалки, щоб вислухати мова потьомкінцям.
Після маївки хлопчики, покружлявши години дві, висадили Родіона Жукова на Ланжероні, де він відразу ж змішався з натовпом.
Через тиждень Гаврик знову покликав Петю в море, вже під вітрилом. Швидко дiсталися до Великого Фонтану. Там Гаврик велів Петі піднятися на обрив і, як здається прольотка, махнути хусткою.
Матроса заарештували, але комітет підготував вибух тюремної стіни, щоб Родіон міг бігти під час прогулянки. На шаланді під вітрилом він піде до Румунії.
Довгі… хвилини очікування, і ось наприкінці провулка з’явилася прольотка. Петя замахав хусткою і побачив, як пожвавився внизу Гаврик.
Терентій і матрос втекли до шаланді. Через хвилину вітрило наповнився вітром, трохи згодом став, віддаляючись, зменшуватися, але ще довго білів на блакитному просторі моря.
Біліє вітрило самотнє