Церковнослов’янська писемність
Як відомо, зі слов’янських мов першим одержав літературне вживання мова церковнослов’янський. Тут не місце поширюватися про те, слов’янському плем’ю належав цю мову — болгарам або паннойцам; для нас важливо толко те, що він був спожитий Кирилом і Методієм для перекладів із грецького й що послу Кирила й Методія він зробився літературних мов спершу болгар, потім сербів і росіян. Таким чином, ця мова зробилася загальною літературною мовою всіх православних слов’ян і були моменти, коли, здавалося, він готовий був зробитися літературною
Працьовиті учні Кирила й Методія і їх переемники в Болгарії в блискучу епоху пануючи Симеона переклали на церковнослов’янську мову із грецького величезну кількість житій святих, створінь батьків церкви, хронографів, повістей і т. п., що разом з декількома оригінальними добутками болгарських літературних діячів склало досить значну по обсязі літературу Переклади, зроблені Кирилом і Методієм
Останнє залежало як від особистості перекладачів, так і від якості оригіналу. Простій по змісту текст Євангелія й книг Старого завіту, переведений знавцями грецької мови, утвореними Кирилом і Методієм або їхніми учнями під їхнім керівництвом, був переданий по-церковнославянски й точно, і цілком удобопонятно. Перекладачі, передаючи грецькі слова й вираження по-славянски, не прагнули до буквальності, не намагалися передавати оригінал слово в слово, але піклувалися насамперед про передачу змісту й про удобопонятности.
Завдяки цьому древній церковнослов’янський текст Євангелія такий, що майже не залишає бажати кращого, і коштує незрівнянно вище виправленого тексту, уживаного тепер у нашій церкві. Исправители, що жили й діяли в різний час і в різних місцях, намагаючись наблизити його до оригіналу значно погіршили його й у деяких місцях позбавили його головної властивості — ясності Грецький текст богослужбових пісень, що перебувають в октоихе, ирмолое, мінеях і т. п. , не може похвалятися особенною простотою й удобопонятностью. Богослужбові пісні були в греків написані віршами, нерідко з різними пиитическими хитростями. Вимоги ритму й акровірша змушували поетів давати малоестественное розташування словам, відокремлювати доповнення від дієслова, визначення від обумовленого й т.
П. Слов’янські перекладачі більшої частини богослужбових пісень виявилися недостатньо сильними для ними на себе роботи.
Вони погано розуміли грецьку мову гімнів з їхньою риторикою, з їхнім неправильним розташуванням слів, з їхніми піднесеними словами. Жива слов’янська мова, якою вони володіли, виявляється недостатнім для передачі оригіналу. Тому вони були нерідко принуждаеми до буквального перекладу, передачі слова за словом, форми за формою й т. д.
Звідси в їхній праці той же неприродний порядок слів, як і в оригіналі, з тою особливістю до того ж, що в греків, наприклад, визначення з обумовленим стояли завжди, як треба, в одному відмінку, а в слов’янських перекладачів найчастіше визначення стояло в іншому відмінку, у тім, який мало один відмінок, згідно з вимогами слов’янської мови, а його визначення стояло в іншому відмінку, у тім, який мало в грецькому оригіналі. Складні грецькі слова при точній їхній передачі слов’янськими також складними словами нерідко втрачали весь свій зміст, тобто слов’янські слова, складені перекладачами, минулого для слов’ян незрозумілого, позбавленого всякого змісту. Для приклада взяти тропарь святителям «Правило віри й образ кроткости» або ирмос заутрені.
Останній читається в древньому перекладі так’: «Волною морескою съкривъшаго дръвле гонителя мучителя подъ землею съкриша съпасениихъ діти; нъ ми яко отроковица господеви поимъ; славьно бь прославися». Важко без грецького тексту догадатися, що підмет у першій частині ирмоса — дъти, що пряме доповнення до съкриша — съкривъшаго, що гонителя мучителя залежить від съкривъшаго, що зміст першої частини такий: діти врятованого сховали під землею того, котрий у стародавності покрив морскою волною гонителя-мучителя Житія святих і утвору батьків церкви були написані в Греції в різний час різними особами й були різноманітні й по змісту, і по викладу. Частина їх відрізнялася до відомого ступеня простотою змісту й виклади, і перекладачі могли впоратися з ними без великого утруднення.
Вследствии цього ми маємо досить велику кількість удобопонятних і взагалі вдало виконаних церковнослов’янських перекладів житій і невелика кількість таких же перекладів отеческих створінь Між останніми можна відзначити переклад панедект ченця Антіоха, що містить у собі моральні наставляння; він зберігся, між іншим, у російському списку 11 в. Також можна відзначити переклад повчань Кирила Ієрусалимського, він зберігся в російському списку 12-13 вв. Інші житія й особливо отеческие утвору, будучи прості по змісту, відрізнялися штучністю викладу. Тут усе залежало від перекладача. Якщо вмів добрати зміст і поставитися до оригіналу більш-менш вільно, його переклад був удобопонятен, якщо ж він намагався лише про те, щоб передавати оригінал буквально, слово за словом, то виходило щось марне для тих, для кого він перекладав. До числа вдалих перекладів можуть бути віднесені добутки улюбленого в греків і слов’ян батька церкви, прекрасного оратора Іоанна Златоуста.
Очевидно, над ними потрудилися кращі літературні сили.
Деякі отеческие утвору були такі, що самі греки бідували для розуміння їх у коментариях. Такі утвори Григорія Богослова. Вони були переведені в древній Болгарії на церковнослов’янську мову, але переведені більш-менш буквально, тому й неудобнопонятно.
Звідси темрява перекладу «Лествици» Іоанна Лествичника, присвяченої аскетичної моралі й нерідко дає тонкий аналіз психічних явищ. Втім, утворені, добре підготовлені перекладачі справлялися навіть із важкими текстами. Представником їх може бути визнаний Іоанн екзарх болгарський, переведший «Богослов’я» Іоанна Дамаскина й оставивший нам цікаве міркування про те, як повинне перекладати
Церковнослов’янська писемність