Чи Був вихід у Катерини Кабановой
Драма «Гроза», написана в 1859 році, у пору суспільного підйому напередодні селянської реформи, як би вінчала перший етап творчої діяльності Островського, цикл його п’єс про «темне царство». Ця п’єса була незвичайно популярна. Драма була поставлена на сценах майже всіх театрів Росії: від великих столичних до театрів маленьких, загублених містечок. І не дивно, адже Островський у п’єсі показав нову героїню, що символізувала протест проти старого укладу, що символізувала паростки нового життя.
А саме так п’єса була сприйнята
За словами В. Лакшина, «Гроза» уразила сучасників Островського своєю «поетичною силою й драматизмом оповідання про долю Катерини». П’єса була сприйнята як викриття купецьких норм моральності й сваволі, що панували встране.
Я думаю, що ніхто не буде сперечатися з тим, що доля Катерини дійсно драматична. Вона, можливо, сама того не усвідомлюючи, протестувала проти самодурства й деспотизму
Після деяких міркувань можна прийти до думки, що теоретично в Катерини Кабановой все-таки був вибір. Спробуємо проаналізувати можливі дозволи конфлікту п’єси
Перший і, мабуть, самий бажаний шлях — це виїхати з Борисом. Саме на це сподівається бідна жінка, коли йде на останнє побачення з коханою людиною. Але Борис, цей «утворений Тихін», не в змозі відповідати за свої вчинки, не в змозі звалити відповідальність на себе.
Він відмовляє Катерине. Остання надія валить
Другий шлях — одержати розлучення. Але в той час, щоб одержати розлучення, можна було прождати дуже довго, та й потрібно було пройти всі інстанції, випробувати всі приниження. Якщо розлучення було рідке у дворянських сім’ях, то для купецької сім’ї він був просто неможливий
Третій шлях — піти в монастир. Але мужнюю дружину не могли прийняти в монастир. Її б там однаково відшукали й повернули кмужу.
Четвертий і найстрашніший шлях — шлях Катерини Ізмайловій. Позбутися від чоловіка й свекрухи, убити їх. Але не може Катерина Кабанова обрати цей шлях, не може заподіяти іншій людині біль, не може порушити п’яту заповідь «не убий», тому що незвичайно набожна
Не могла Катерина й жити за принципом Варвари: «Роби що хочеш, аби тільки все шито так крите було». Натура Катерини не може упокоритися з неправдою. Просто піти від чоловіка й повернутися в рідний дім було не можна, її б знайшли й повернули, а її ганьба лягла б на всю сім’ю
Залишався ще один шлях — жити з Тихоном як і раніше, адже він її по-своєму любив і простив її гріх. Але чи могла Катерина вислухувати щоденні понукання й докори свекрухи? Та й головне не в цьому. З Борисом Катерина випробувала теперішню любов, пізнала принадність близькості з коханою людиною, радість перебувати в його обіймах. І хіба можна після цього жити з нелюбимим чоловіком, що перебуває під каблуком Кабанихи, чоловіком, що навіть не здатний захистити дружину від образ матері?
Звичайно ж, немає! Полюбивши Бориса, Катерина вже не могла любити нікого іншого. Її цільна натура, що йде на приводу в почуття, не допускала навіть думки про це. Вона й думати про повернення в будинок Кабанових не могла: «Мені що додому, що в могилу — однаково.
Так, що додому, що в могилу!.. У могилі краще… А про життя й думати не хочеться… І люди мені противні, і будинок мені противний, і стіни противні!..
Жити не можна! Гріх!»
Таким чином, єдиним виходом для Катерини було самогубство. Таке рішення зовсім не слабість, а сила її характеру. Відомо, що самогубство в християнській традиції — найбільший гріх.
Самогубців ховають за огорожею церкви й не отпевают. Але й це не лякає набожну Катерину. «Молитися не будуть? — викликує вона. — Хто люблять, той буде молитися…» Такій щиросердечній обдарованості й такій цілісності, як у Катерини, одна нагорода — смерть
Безумовно, Катерина — «промінь світла в темному царстві», але з її смертю він не гасне. Промінь пробив пролом серед грізних хмар — миру Диких і Кабаних. Цей пролом — виразка в «темному царстві».
Смерть Катерини служить німим докором як Борисові, «сліпо покоряється волі Дикого», так і Тихонові, «безвладній жертві страху перед матір’ю». Катерина змушує внутрішньо стрепенутися апатичного Тихона, що у нестямі обвинувачує мати: «Ви неї погубили! Ви! Ви!»
В. Лакшин писав про цю останню сцену драми: «Ця, хоч по всій видимості й неміцна, перемога перед страхом авторитету становить чи зміст не самої психологічно гострої й сміливої сцени, що гідно вінчає всю драму».
Чи Був вихід у Катерини Кабановой