Чи вважаєте себе справжнім другом?

Хтось із філософів сказав, що в царині віри немає місця сумнівам. Отож, я вірю в дружбу. Незрозуміло, чому, апе вона мені завжди нагадує веселку.

Можливо, своєю веселою строкатістю, дивовижною свіжістю, мовчазною обіцянкою щастя…

Як дивно і водночас мудро влаштований світ! Ще буквально вчора зовсім чужі один для одного люди раптом завдяки якійсь незбагненній миті стають друзями, пов’язавшись такими тонкими і такими міцними узами, що розірвати їх не під силу ані щастю, ані нещастю, ані радості, ані лиху. Мабуть, я щасливий у Бога, що в мене є друг, один, але зате справжній. Ні, він не уособлення всіляких чеснот. У нього, як і в кожного з нас, є свої «плюси» і свої «мінуси».

Ми можемо посваритися, образитися, але я впевнений в одному: мій друг мене ніколи не зрадить. І для мене цього достатньо. Сподіваюся, що й для нього також. Хоча, звичайно, важко оцінювати себе, свої вчинки, але, здається, я ще не дав жодних підстав для подібних сумнівів.

Не буду аргументувати цього твердження, оскільки в царині віри вони, як і сумніви, недоречні.




Чи вважаєте себе справжнім другом?