Чим мені близька любовна лірика Н. С. Гумилева Гумилев Н. З
Чим мені близька любовна лірика Н. С. Гумилева Сліпа музика моєї любові…
Н. Гумилев
Микола Степанович Гумилев — прекрасний поет нашого сторіччя. Він залишив нам цікава й значна літературна спадщина, вплинув на подальший розвиток нашої вітчизняної поезії. Його трагічна загибель у серпні 1921 року від рук більшовиків — трагедія нашого народу
Всім своїм життям — і реальної й поетичної — Н. Гумилев прагнув персоніфікувати вольовий чоловічий початок. У пошуках невідом і незвіданого вела його по країнах і континентам «муза
У свідомості читачів поет сприймається звичайно як великий мандрівник, «відкривач нових земель», або як поет-воїн, але любовна лірика його настільки ж, на мій погляд, повнокровна й тонка, хоча й перебуває завжди трохи в тіні в порівнянні з іншою його творчістю. Але чого коштує тільки той факт, що визнана королева російської поезії Ганна Ахматова була його улюбленої, дружиною й матір’ю його дітей. Він присвятив їй прекрасний вірш:
… Я вас люблю, забудьте сни! — У молчанье
Вона, ледве здригнувшись, віка підняла,
І я почув
І громові клекоти орла
Орел Сафо в білого стрімчака
Урочисто ширяв, і краса
Бестенних виноградників Лесбосу
Замкнула богохульні вуста
Мені здається, від любовної лірики Гумилева віє деякою первозданністю, дикою волею й пристрастю
Примітно, що любовна лірика поета писалася їм як би з обліком того, що слова будуть покладені на музику. Я відчуваю в його віршах особливий мелодійний малюнок, близький кромансу.
Наприклад:
От я один у вечірню тиху годину,
Я буду думати лише про вас, овас.
Візьмуся за книгу, але прочитаю: «вона»,
І знову душа п’яна й сметена.
Він широко використовує в любовних віршах билинні образи й сама форма билин:
З лігвища змієва,
З міста Києва,
Я взяв не дружину, а чаклунку
Я думав — потішницю,
Ворожив — своенравницу,
Веселу птаха-співуху.
Покличеш — морщиться,
Обіймеш — стовбурчиться,
А вийде місяць — затомиться,
І дивиться, і стогне,
Начебто ховає
Когось, — і хоче палитися
Через язичеські образи, як бачимо, переданий чарівний стан любові до жінки. Автор добре знає, що любов на Русі — почуття, що включає в себе стихійні сили природи. Причому в Гумилева, на відміну від Єсеніна наприклад, ці сили стихії завжди грізній, недоступні волі людини. Як говориться, кого хоче стратить, кого хоче милує, любов найчастіше володіє такою же властивістю
Хочу також відзначити, на мій погляд, дуже важливий момент у віршах про любов цього поета. У них немає вульгарності, брутальності, хоч якоїсь неповаги до жінки, якими інший раз грішать вірші інших поетів. Герой-Коханець Гумилева шляхетний лицар з мечем і трояндою. Він схиляється перед жінкою.
Не тільки не пред’являє їй претензій, але навпроти — доходить до самознищення й жертовності. Особливо яскраво ці почуття, я вважаю, виявилися у вірші Гумилева «Отруєний»:
Знай, я більше не буду жорстоким,
Будь щасливої, з ким хочеш, хоч із ним,
Я виїду далеким, далеким,
Я не буду сумним і злим
Мені з раю, прохолодного раю,
Видні білі відсвіти дня…
І мені солодко — не плач, дорога, —
Знати, що ти отруїла мене
Гумилев закинув свого героя-коханця аж на далеку зірку Венеру. У цьому закладений подвійний і навіть потрійний зміст: Венера — реальна в космосі, Венера — богиня любові й Венера — доля
На Венері, ах, на Венері,
Немає смерті, терпкої й задушливої.
Якщо вмирають на Венері —
Перетворюються в пару повітряний
Доля розпорядилася жорстоко, але вона не змогла знищити любов Гумилева. Знайомлячись із його віршами про любов, глибше й відповідальніше починаєш ставитися до цього великого й таємничого почуття.
Чим мені близька любовна лірика Н. С. Гумилева Гумилев Н. З