Де раки зимують
Віталій Валентинович Біанкі Для дітей молодшого шкільного віку У кухні на табуретці стояв плоский кошик, на плиті — каструля, на столі — велике біле блюдо. У кошику були чорні раки, у каструлі був окріп із кропом і зіллю, а на блюді нічого не було Увійшла господарка й початку: Раз — опустила руку в кошик і схопила чорного рака поперек спини; Два — кинула рака в каструлю, почекала, поки він звариться, і — Три — переклала червоного раку ложкою з каструлі на блюдо И пішло, і пішло Раз — чорний рак, схоплений поперек спини, сердито ворушив
Червоному раку було однаково, де лежати: у гарячій каструлі або на прохолодному блюді. Чорному раку зовсім не хотілося в каструлю, не хотілося йому лежати й на блюді. Найбільше на світі йому хотілися туди, де раки зимують И, довго не роздумуючи, він почав свою подорож: задом-задом, на назадній двір Він наткнувся на гору нерухливих червоних раків і забився під них Господарка прикрасила блюдо кропом і подала на стіл Біле блюдо із червоними раками й зеленим кропом було красиво. Раки були смачні. Гості були голодні.
Господарка була зайнята. І ніхто не помітив, як чорний рак перевалився із блюда на стіл і задом-задом підповз під тарілку, задом-задом добрався до самого краю стола А під столом сиділо кошеня й чекав, чи не перепаде йому що-небудь із хазяйського стола Раптом — бац!
— тріснувся перед ним хтось чорний, вусатий Кошеня не знало, що це рак, думав — великий чорний тарган, — і штовхнув його носом Рак позадкував Кошеня торкнуло його лапкою Рак підняв клішню Кошеня вирішило, що з ним справа мати не коштує, обернувся й мазнув його хвостом А рак — хвать! — і затис йому клішень кінчик хвоста Що отут з кошеням стало! Мяу! — він скакнув на стілець. — Мяу!
— зі стільця на стіл. — Мяу! — зі стола на підвіконня.
— Мяу! — і вискочив на двір — Тримай, тримай, скажений! — кричали гості Але кошеня вихром помчав через двір, злетів на забір, понісся по саду.
У саду був ставок, і кошеня, вірно, звалився б у воду, якщо б рак не розтиснув клішні й не відпустив хвоста Кошеня повернуло назад і галопом поскакав домийся Ставок був маленький, весь заріс травою й тванню. Жили в ньому ледачі хвостаті тритони, так карасики, так равлика.
Життя в них було нудне — завжди все те саме. Тритони плавали нагору й долілиць, карасики плавали взад-уперед, равлика плазували по траві: один день наверх повзуть, іншої — долілиць спускаються Раптом сплеснула вода й чиєсь чорне тіло, пускаючи міхури, опустилося на дно Зараз же все зібралися на нього подивитися: приплили тритони, прибігли карасики, поповзли долілиць равлика И вірно — було на що подивитися: чорний був весь у панцирі — від кінчиків вусів до кінчика хвоста. Гладкі панцири охоплювали його груди й спину.
З-під твердого забрала на тоненьких стеблинках витикалися два нерухливих очі. Довгі прямі вуси стирчали вперед, як піки.
Чотири пари тонких ніг були як вилочки, дві клішні — як дві зубасті пастися Ніхто зі ставкових жителів ще жодного разу в житті не видал раку, і все із цікавості лізли ближче до нього. Рак ворухнувся — усе злякалися й відсунулися подалі. Рак підняв передню ніжку, схопив вилкою своє око, витягнув стеблинку й давай чиститися Це було так дивно, що все знову полізли на рака, а один карасик навіть наткнувся на нього вуси Рраз! — рак схопив його клішень, і дурний карасик розлетівся навпіл.
Всполошились карасики, розбіглися — хто куди. А голодний рак спокійно прийнявся за їду Ситно зажив рак у ставку. Цілими днями він відпочивав у тину.
Ночами бродив, обмацував вусами дно й траву, вистачав клішнями тихоходів-равликів Тритони й карасики боялися тепер його й близько не підпускали до себе. Так йому досить було й равликів: він з’їдав, їх разом з будиночками, і панцир його тільки міцнів від такої їжі Але вода в ставку була гнила, затхла. І його як і раніше тягло туди, де раки зимують Раз увечері почався дощ. Він лив всю ніч, і до ранку вода в ставку піднялася, вийшла з берегів. Струмінь підхопив рака й понесла його ладь зі ставка, тикнула в якийсь пень, підхопила знову й кинула вканаву.
Рак зрадів, розправив широкий хвіст, захлопав їм по воді й задом-задом, як плазував, поплив Але дощ скінчився, канава обміліла — плисти стало незручно. Рак поповз Повз він довго.
Удень відпочивав, а вночі знову відправлявся в шлях. Перша канава згорнула в другу, друга — у третю, третя — у четверту, а він усе задкував-задкував, повз-повз, — і всі ніяк не міг нікуди приползти, вибратися зі ста канав На десятий день шляху він забрався, голодний, під якийсь корч і став чекати, чи не поповзе мимо равлик, чи не пропливе рибка або жаба От сидить він під корчем і чує: бултих! Щось важке впало з берега вканаву. И бачить рак: пливе до нього мордатий звір з вусами, з короткими лабетами, а ростом скотенка. Іншим часом рак злякався б, позадкував від такого зверюги.
Але голод — не тітка.
Чим-небудь треба черево набити Пропустив рак звіра повз себе так хвать його клішень за товстий волосатий хвіст! Думав, відріже, як ножицями. Так не отут-те був. Звір — а це був водяний пацюк — як рвоне, і легше пташки вилетів рак з-під корча.
Метнув пацюк хвостом в іншу сторону — крак! — і переломилася рачача клішня навпіл.
Упав рак на дно й лежить. А пацюк далі поплив з його клішень на хвості. Спасибі ще — не вистачила раку своїми страшними зубами: не допоміг би йому й міцний панцир Поповз рак далі з однієї клішень Знайшов водорості й поїв їх. Потім потрапив в іл. Рак засунув у нього свої лапки-вилки й давай ними шарити.
Ліва задня лапка намацала й схопила в мулі черв’яка. З лапки в лапку, з лапки в лапку, з лапки в лапку — відправив рак черв’яка собі врот.
Підкріпився й поповз далі. Цілий місяць уже тривала подорож по канавах, коли рак раптом відчув себе погано, так погано, що не міг повзти далі: і став він хвостом пісок у березі ворушити, рити.
Тільки встиг вирити собі норку в піску, як початок його корчитися Рак линяв. Він упав на спину, хвіст його те розтискався, то стискувався, вуси смикалися. Потім він разом витягнувся — панцир його лопнув на животі, — і з нього полізло рожево-коричнювате тіло.
Отут рак сильно смикнув хвостом — і вискочив сам із себе. Мертвий вусатий панцир випав з пещерки.
Він був порожній, легкий. Сильним плином його поволокло по дну, підняло, понеслося А в глиняної пещерке залишився лежати живий рак — такий м’який і безпомічний тепер, що навіть равлик міг би, здавалося, проткнути його своїми ріжками День проходив за вдень, він усе лежав без руху. Потроху тіло його стало твердіти, знову покриватися твердим панциром.
Тільки тепер панцир був уже не чорний, а червоно^-коричневий И от — чудо: відірвана пацюком клішня швидко початку відростати заново. Рак виліз із норки й з новими силами відправився в шлях — туди, де раки зимують З канави, у канаву, зі струмка в струмок повз терплячий рак. Панцир його чорнів.
Дні ставали коротше, ішли дощі, на воді плавали легені золоті челночки — облетілі з дерев листи. По ночах вода посмикувалася тендітним льодком Струмок уливався в струмок, струмок біг креке.
Плив-Плив по струмках терплячий рак і нарешті потрапив у широку ріку із глиняними берегами У крутих берегах під водою — у кілька поверхів пещерки, як гнізда ластівок угорі над водою, в обриві. І з кожної пещерки рак дивиться, ворушить вусами, загрожує клішнею. Ціле рачаче місто Зрадів рак-мандрівник.
Знайшов у березі вільне містечко й вирив собі затишну-затишну норку-пещерку. Наївся поплотней і заліг зимувати, як ведмідь вберлоге. Так вуж і пора було: сніг падав, і вода змерзнула Заткнув рак вхід у пещерку своєю великою клішнею, — мабуть-ка сунися до нього! Изаснул.
Так і все раки зимують.
Де раки зимують