Драматична історія вірша Володимира Сосюри «Любіть Україну»
В. Сосюра Народився на станції Дєбальцево на Донеччині в багатодітній родині. Брав участь у громадянській війні на боці різних політичних сил. З 1921 р. живе у Харкові, вливається у бурхливе літературне життя. Навчається на робітфаці Харківського інституту народної освіти.
У 30-і роки, чудом уникнувши репресій, почав писати декларативну лірику, що прославляла вождів СРСР. Творчість поета відродилася в роки Другої світової війни. За вірш «Любіть Україну» зазнав переслідувань, інспірованих кремлівською верхівкою.
Поет-лірик. Був надзвичайно
Головним чином через змалювання пейзажних малюнків рідного краю автор поезії натхненно прославляє свою велику любов до Батьківщини. Він відтворює
Поет саме тому поет, що німу мову душі, її мелодію може перелити В мелодію мови. Ось чому такі зворушливі, хвилюючі, такі близькі для кожного з нас рядки вірша «Любіть Україну»:
Любіть Україну всім серцем своїм І всіми своїми ділами!.. Для нас вона в світі єдина, одна В просторів солодкому чарі…
У цих словах чути відгомін Шевченкового «Немає в світі України, немає другого Дніпра», але звучать вони по-новому, свіжо і по-своєму поетично. Це не просто повторення слів великого Кобзаря, це нове поетичне відкриття, лаконічне і водночас виразне змалювання нашої дійсності, що зримо постає з чудових пейзажних замальовок, створених поетом сміливо й оригінально. Не слід забувати, що вірш був написаний у 1944 році, коли в жорстоких боях українська земля була звільнена від фашистських загарбників, коли всьому світові стало відомо, що Україна непереможна, а її народ — безсмертний; що вона:
Як та купина, шо горить не згора, Живе у стежках, у дібровах, у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових.
Жагуча пристрасть і задушевний ліризм злились в єдину мелодію. Зорі і електровогні, удари серця і зойки гудків, пурпурові хмари і грім канонад — це художні деталі поетичного образу нашої України. Саме цей образ матері-Вітчизни надихав бійців на подвиги, вів до перемоги.
Лише велика любов до своєї землі дала їм силу не тільки звільнити окуповану німецько-фашистськими загарбниками територію нашої країни, а й принести визволення і щастя нового життя.
«Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!» — каже поет, і в цих словах розкривається вся суть справжнього патріотизму. У 1948 році збірка «Щоб сади шуміли» була удостоєна Державної премії першого ступеня. У січні 1948 року вся громадськість України вітає поета з п’ятдесятиріччям його народження, а на грудях у нього з’являється найвища урядова нагорода — орден Леніна. І привітанні Президії Спілки письменників України відзначалося, що ім’я Сосюри невід’ємне від історії розвитку української літератури, він виступав як поет-патріот, як поет гострої сучасної теми. Це була висока і справедлива оцінка поетичної творчості Володимира Сосюри.
Устами широких читацьких кіл промовляло це привітання і піднімало в збудженій душі поета нові сили на дальші творчі звершення.
Але знайшлися такі «критики», які у патріотичному вірші «Любіть Україну», написаному ще в 1944 році і не раз друкованому і передрукованому, вміщеному навіть у книзі, що відзначена премією, розгляділи крамолу. Вони звинувачували поета в тому, що нібито у його поезії немає образу сучасної України. Проте кожному читачеві цілком зрозуміло, що поет славить сучасну Україну, бо іншої ж на світі нема. І справді, що було недоречне в цих повних любові й щирості рядках?
Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно, живу і нову, і мову її солов’їну.
Але «критики» неправильно тлумачили зміст вірша, позбавляли поета права виявляти своє національне почуття. Вірш був заборонений для читачів, автор підданий нещадній критиці й осуду за нібит «буржуазний націоналізм». Сосюра мужньо, хоч і болісно, витримав несправедливу критику яка підточила його здоров’я, і далі продовжував писати для народу.
Драматична історія вірша Володимира Сосюри «Любіть Україну»