Фольклорні традиції в «Пісні про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова»
«Ой ти гой еси, цар Іван Васильович!» — звучить під зводами боярського будинку побажання благополуччя. Голос гусляра звучить дивно голосно. І полилася протяжлива пісня, схожа на довгу дорогу гусляра від села до села, від міста до міста. Гуслярів почитали на Русі, у багатьох народних піснях, билинах і баладах сам князь підносив чарку «меду пінного» і саджав їх за «дубів стіл, до зелену провину». І ніхто не міг змусити гуслярів говорити неправду, були вони свого роду «гласом народним».
Центральною темою «Пісні про купця
У заголовку лермонтовского добутки позначені три діючі особи: Іван Васильович — вершитель доль на землі, Калашников — носій Правди. Особняком від них коштує молодий опричник. При цьому відразу не можна сказати, що Кирибеевич — це втілене лиходійство. Він полюбив замужню жінку, і любов ця перевернула все в душі вірного царського слуги.
Він мучиться від туги й безвихідності, а може бути, і від каяттів совісті.
Не випадково гуслярі говорять про нього: «лукавий раб». Кирибеевич розповідає цареві про свою кохану: Коси русяві, золотаві,
За умовами того часу вільні двобої проводилися на льоді ріки. Для перемоги було досить яким-небудь способом збити з ніг людини.
Кирибеевич упевнений у своїй перемозі. Він говорить: Не народилася та рука зачарована Ні в боярському роді, ні в купецькому… Очевидно, опричник дійсно не знав раніше поразок у кулачних боях. Опричник просить Калашникова назвати своє ім’я для того, «щоб знати, по ккому панахиду служити, щоб було чим і похвастатися». Чесно відповідає йому купець Степан Парамонович, назвавши себе, що «вийшов він на страшний бій, на останній бій», пояснивши супротивнику, чим викликана його рішучість стояти на смерть. І загинув опричник ще до удару купця: Сполотнів в особі, як осінній сніг, Бойки очі його затуманилися, Між сильних плечей пробіг мороз…
Ударивши «уперше купця Калашникова» «посередь груди», догодив йому Кирибеевич в «мідний хрест зі святими мощами з Києва»: И погнувся хрест і вдавився в груди; Як роса, з-під нього кров закапала…
Хрест урятував Степана Парамоновича. Виходить, саме за ним була правда. Вищий суд визнав купця правим, а цар наказав його стратити.
Народ схоронив героя «меж трьох доріг», де Пройде старий людина — перехреститься, Пройде молодец-приосанится, Пройде девица-пригорюнится, А пройдуть гуслярі — проспівають пісеньку Фольклорна основа поеми Лермонтова відчувається у всьому, буквально в кожній фразі. Всі герої, їхні дії й учинки багато в чому схожі на героїв народного епосу
Фольклорні традиції в «Пісні про царя Івана Васильовича, молодого опричника й відважного купця Калашникова»