Ідейний пафос «Тараса Бульби»
Ідейний пафос «Тараса Бульби» — у безмежному злитті особистих інтересів людини з інтересом загальнонародним. Лише один образ Андрия різко відособлений у повісті. Він протистоїть народному характеру і як би виламується з головної її теми.
Ганебна загибель Андрия, що є необхідною моральною відплатою за його відступництво й зраду народній справі, ще більше підкреслює велич центральної ідеї повести. Духовне й тілесне в повесте «Тарас Бульба» як вираження поетики Н. В.
Гоголя. За всіх часів існувало певне подання про співвідношення
Але повне дослідження проблеми в цьому випадку неможливо, та й зайво. Нам важливо вказати лише на головну тенденцію, притім тенденцію переважно нового часу. В XVIII столітті ця тенденція втілилося в такому яскравому феномені, як физиогномика швейцарського письменника И.
К. Лафатера — вчення про зв’язок між духовно моральним
Людська особа — це уособлена ієрархія: три його «поверхи» послідовно передають сходження від нижчих здатностей до вищого. В XIX столітті, у часи Гоголя, та ж тенденція вплинула на теорію страстей Ш. Фур’є. Страсті діляться на три категорії: почуттєві, пов’язані з органами почуттів; афективні, що встановлюють людські відносини, і напрямні страсті, що прагнуть до задоволення духовних потреб. Перед нами знову сходження від найпростішого до складного.
Ідеальна суспільна формація, по Фур’є, повинна задовольнити всі категорії страстей, привівши їх у гармонійну рівновагу. Яка ж ієрархія духовних і фізичних здатностей у гоголівській картині миру? Перш ніж відповідати на це питання, умовимося в головному. Співвідношення фізичного і інтелектуально^-духовного цікавить нас не з погляду теоретичних поглядів і світогляду Гоголя, а як співвідношення усередині художньої структури добутку, як істотні моменти його організації й оформлення, — інакше кажучи, як художня опозиція.
В «Тарасові Бульбе» є сцена, ключова не тільки для цього добутку, але й для ряду інших ранніх гоголівських речей: більшості повістей з «Вечорів», а також для «Вия». Це — перша сцена: зустріч Тараса із синами.
«Ну, давай на кулаків!» — говорив Бульба, засукавши рукава: подивлюся я, що за людина ти в кулаку!» І батько із сином, замість вітання після давньої отлучки, почали садити один одному стусани й у боки, і в поперек, і в груди… » Для Тараса Бульби й Остапа фізична сила й здатність до двобою — достоїнство першорядне. Воно визначає щось істотне в людині. Після двобою Тарас звернувся до синів з повчанням: «Це все дрянь, чим набивають голови ваші; і академія, і всі ті книжки, букварі, і філософія, все це ка зна що, я плювати на все це!..
» Тут Бульба пригнав у рядок таке слово, що навіть не вживається в пресі. «А от, краще, я вас на тім же тижні відправлю на Запоріжжя. От де наука так наука!
Там вам школа; там тільки наберетеся розуму». Бульба, імовірно, мав підстави нехтувати схоластичне навчання свого суворого століття, однак не помітно, щоб він предпочитал йому інше, більше розумне Єдина наука, що він визнає, — війна. Військова відвага й доблесть вище інтелектуальних занять і страсті до пізнання.
Хвилину через козаки сідають за їжу. «Не потрібно пампушок, медовиков, маковников і інших пундиков; тягни нам усього барана, козу давай, меди сорокалітні! Так пальника побільше, не з вигадками пальника, з ізюмом і всякими витребеньками, а чистого, пінного пальника, щоб грала й сичала, як скажена». Їжа — істотна справа, поглинання їжі — похвальна людська здатність.
Чим з’їдено більше, тим краще. Оборотний увага на цей пиршественний максималізм, що відкидає всякий зніжений естетизм і не бажаючий розмінюватися на дріб’язку.
Його ідеал — натуральність і повна міра. Ще більш похвальна й здатність до питва — знову рясному, на всю широчінь натури. Характерно також бажання Бульби, щоб пальник «грала й сичала, як скажена».
Образи їжі й питва пересуваються з неживого ряду предметів в одушевлений. Перед нами живаючи, що дихає, тріпотлива стихія. Один живе поглинає й засвоює інше.
За столом звучить похвала всьому що з’їдає й що випиває. «Ну, підставляй свою чарку; що, гарний пальник!
А як по-латинському пальник? Те-те, синкові, дурні були латинци: вони й не знали, є чи на світі пальник». Запам’ятаємо для майбутніх висновків це поблажливо-добродушне глузування над іноплемінниками, що не розуміють щирого змісту їжі й питва.
Все це говорить про те, яке місце здобуває у свідомості персонажів фізичний і тілесний початок. Звичайно, не треба абсолютизировать це співвідношення. Складність у тім, що фізичний і тілесний початок не ізольований, але вказує на щось більше високе; інакше кажучи, з ним зв’язана духовність ранньої, «героїчної» епохи народного життя.
Тому у всіх народів богатирі цілих биків з’їдають, баранами закушують, а бочками сороковими запивають».
Фізичне, тілесне, плотське співвіднесено зі стихією героїчного діяння, боротьби з ворогами, духом відваги й патріотизму. Ще прямее й непосредственнее виражається цей ступінь духовності в сценах колективного танцю й співу, про які говорилося в першому розділі. Крім героїчної народної поезії, на «Тараса Бульбу» .
Впливали й інші художні традиції. Насамперед ті, які існували на українському грунті, у так званих інтерлюдіях. Цю художню традицію вже не назвеш героїчної.
Звичайний герой інтерлюдій — «школяр»семінарист, по-малороссийски «дяк», або, як жартівливо йменували його автори сатир, «пиворез».
«Відбившись від школи за великовозрастием, він захоплюється предметами, далекими строго духовній науці: доглядає й за торговками, і за паннами, пиячить і для видобутку засобів до існування співає канти й псалми під вікнами, пускається на ризиковані афери Він не ладь порию подшутить над неписьмовим селянином, проробляючи над ним непорядні жарти: оголосивши себе живописцем і взявшись написати портрет, він вимазує простака сажею». Тим часом з типом «дяка» зв’язане таке співвідношення людських здатностей, при яких фізичн і тілесне ставиться вище духовного. Але це співвідношення теж непросте: відраза «дяка» до школи, пристрасть до ризикованих підприємств і витівок видають людини рішучого, що зневажає сформованими нормами відносин із владою, зі старшими, з рідними й т. д.
Відзначимо також зниження мотиву любові, що приймає різні форми. З одного боку, це відверте презирство до «нежбе» у Тараса Бульби, що ставило вище любові героїчна справа військову суворість і самовідданість. Разом з тим уже в ранніх творах Гоголя намітилися такі образи вищих людських рухів, які різко контрастують із тільки що відзначеною ієрархією, тобто перевагою фического й тілесного над духовним і інтелектуальним.
Назвемо ці приклади випадками гострого контрасту Світовідчування суворого героїчного століття, правда товариства, зіштовхуються з индивидуализирующимся, що заглиблюється в самому собі особистим почуттям.
«Андрий… полюбив дівчину з ворожого племені, який він не міг віддатися, не змінивши батьківщині: от зіткнення, от сшибка між потягом серця й моральним боргом…» — писав Бєлінський про трагедії Андрия. Випадки гострого контрасту вносять додаткові диссонанси в гоголівську шкалу. З одного боку, якщо прибігати до схематизованої формули, тілесн і фізичне ставиться вище духовного й інтелектуального Але з іншого боку — вільний і кращий розвиток природного, природного, «фізичного» не тільки обмежується дією внеположенних цієї ієрархії сил, але й знає «відступи від правила», перебої.
Ці перебої створюються насамперед випадками такого романтизованого, найвищою мірою духовного переживання любові, які перебувають у зворотному відношенні до пануючої ієрархії.
У такий спосіб вони передвіщають те співвідношення «фізичних» і «духовних» моментів, що візьме гору в гоголівській творчості позднее.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Ідейний пафос «Тараса Бульби»