Ідея собору в романі Павла Загребельного «Диво» та у романі Олеся Гончара «Собор»
Кого не вражали старовинні собори? Проходиш повз один з тих, що збереглися, піднімеш голову, а він наче дивиться на тебе, слідкує, розмірковує, аж душу проймає. Цікаво! Звісно, що письменники не обминали цю тему у своїй творчості. Кожен народ має свою святиню, свій символ, а для України собор завжди вважався символом духовності.
Саме до духовної краси, людяності, величі і сили народу, його волелюбності, нескореності, самовираження через символ собору звертаються автори двох цікавих романів: Олесь Гончар та Павло Загребельний. Два твори —
Церкви, храми, собори на. Русі споруджували ще з давніх часів. Вони ставали осередками мудрості, вченості, місцем, де люди знаходили душевний спокій, де вони зверталися до Бога.
Ці будівлі стали символами краси нашої рідної землі. їдеш полем, а попереду собор встає, наче захисник виростає. Ще село не видно, а собор вже на вахті.
Про будівництво одного з див української культури — собору Софії Київської — детально розповів у своєму романі Павло Загребельний. Цей собор вражає своєю красою, а краса його починається
Це сильно непокоїло Сивоока, тому він намагався якнайшвидше збудувати Софію Київську, образ якої прийшов до нього уві сні і став його натхненням, метою життя. Так само і в романі Олеся Гончара собор будували за образом, який побачив у сні хлопчик. Образ такої споруди — це не сухі розрахунки, а велике натхнення, небесна думка. «Зуміли ж таки поставити! Скільки не їдеш, хоч до самих плавнів, все він буде у тебе перед очима». Зведений після зруйнування Січі серед селянських поселень, собор бачив все у своєму житті.
Всі люди до нього люди ставляться по різному: для одних він став часткою душі, вони не уявляють своє життя без нього, іншим — навпаки, він заважає піднятися на наступну сходинку кар’єристської драбини. Це пристосуванці, кар’єристи, бездарні руйнівники, чиї прагнення зруйнувати собор, щоб заробити гроші, приводять творчі особистості в шоковий стан. Думка про це жахлива для людей внутрішньо багатих. Вони розуміють, що велике будівництво Дніпровської ГЕС, яке несе в собі дешевий спосіб здобуття енергії, є прагненням затопити разом з плавнями коріння нашої історії, нашого козацького минулого. Але майбутнє не існує без минулого.
А як багато нового ми можемо дізнатися від старих будівель!
Образ доби — образ Софії Київської — став головним об’єднуючим центром у романі Павла Загребельного, саме він знизує три різні епохи: давнину, Другу світову війну та авторову сучасність, так само, як і Собор Паризької Богоматері у Віктора Гюго, який був символом Середньовіччя, втіленням народної художньої культури, допомагав осмислити хід історичних подій. Собор Олеся Гончара наче звертається до нас крізь віки, щиро бажаючи допомогти нам віднайти у собі ще більше добрих рис. Собори зв’язують покоління, розповідаючи про минуле, про велич і силу культури нашого народу.
Автори цих творів закликають берегти собори наших душ, будувати майбутнє, щасливе й духовно багате. «Він був барвистий, як душа і уява народу,, що створив його».
Ідея собору в романі Павла Загребельного «Диво» та у романі Олеся Гончара «Собор»