Краща у світі пустуха
Астрид Линдгрен, двічі відзначена премії Андерсена, самої великої міжнародної премії за кращі дитячі книги, відома усьому світу. Карлсон, що живе на даху і який занадився прилітати до Маляти, самому звичайному стокгольмському хлопчиськові із блакитними очами й розірваними на колінах штанцями, давно залітає в го сти й до японців, і до індіанців, і до албанців, і до еврееям — до усім, незважаючи на національність Але раптом хлопці, читаючи про його витівки, почнуть йому наслідувати: кидати горщики із квітами з вікон, або підривати іграшкові
Чи так потрібна така книга, де дітям, як уважають деякі строгі дядьки й тітки, подається дурний приклад? Щоб розібратися в цьому, насамперед необхідно зрозуміти, хто ж він такий, цей Карлсон, що живе на даху? Відповісти на це питання не так-те просто, тому що Карлсон — чудо.
Так, так, живе чудо казки, але казки особою, без фей і домовиків, без чарівних перетворень…
І Карлсон, як усяке чудо, не має
І всі ці риси добре знайомі хлопцям, тому що вони їх часто помічали друг у другу й глузували з них. Вередувати, ображатися, брехати, хвастатися, бути ненажерою — все це типово дитячі недоліки. Ті недоліки, які звичайно проходять із віком.
Виходить, Карлсон — це втілення всіх дитячих недоліків, показаних великим планом. Він як би їхня персоніфікація. Але адже з тим же успіхом можна сказати, що він живе втілення всіх дитячих достоїнств: невтримних, невичерпних веселощів, невичерпній енергії, невичерпній допитливості, активній чуйності, розкутій безпосередності, наївної безкорисливості.
Він тією самою мірою і їхньою персоніфікацією.
Виходить, Карлсон — це просто втілене дитинство, показане у всіх його протиріччях, переливах, боріннях, з усіма властивими йому милими й разом з тим смішними сторонами Читачі поступово взрослеют. Якщо спочатку вони сміються над витівками Карлсона, його витівками й витівками, то з роками вже починають глузувати з нього самим — над його безсоромними хвастощами, що завжди виявляється, над його наївною брехнею, що завжди викривається, над його безмірною обжерливістю, над його непосидючістю, нетерпінням, уразливістю. А якщо ці риси самі по собі викликають сміх, те це означає, що хлопці розуміють смішну сторону дитячого поводження, що вони стають доросліше.
Адже Карлсон, що на відміну від Маляти, що переходить із кожною повістю із класу в клас, не міняється протягом всіх трьох історій, стає для взрослеющих хлопців як би пародією на їхнє дитинство, що йде, і перетворюється для них у збільшувальне дзеркало, що відбиває весь комізм, всю сміховинність їх ще не до кінця перебореного дитячого поводження. І цей погляд на самих себе як би з боку допомагає їм швидше звільнитися від усього смішного.
Адже сміючись над Карлсоном, хлопці якоюсь мірою сміються й над собою, над власними слабостями й недоліками. Виходить, що читати книгу про «кращого у світі пустуна» не тільки не шкідливо й не небезпечно, а, навпроти, корисно. Це читання вчить дивитися на себе критично й глузувати з того, що смішно.
Навчитися це му досить важко, але без цього вміння ще сутужніше йти вперед.
Так «кращий у світі пустун» неминуче перетворюється в «кращого у світі вихователя». І виховує він сміхом.
Сміх — чудовий вихователь, улюблений хлопцями, хоча й нещадний Прощаючись із дитинством, що підростають читачі «Карлсона, що живе на даху» не прощаються зі своїм улюбленим героєм, тому що розстатися з ним так само важко, як важко розстатися з дитинством. Багато смішних фраз Карлсона, з якими люди познайомилися в дитинстві, довго не забуваються й можуть придатися в дорослому житті куди частіше, ніж здається Астрид Линдгрен переконана, що добрі, розумні, веселі історії, прочитані в дитинстві, такі як «Маля й Карлсон», у яких відкриваються чудеса повсякденного життя й суть людських відносин, допоможуть юним читачам вирости гарними, чесними, справедливими, сміливими людьми. Вона звертається до них з любов’ю й надією як до завтрашнім дорослих, від яких в остаточному підсумку залежить доля миру
Краща у світі пустуха