Людина й природа в поезії Лермонтова Лермонтов М. Ю
Людина й природа в поезії Лермонтова Опальний ангел,
С небом розлучений
Унивний демон, що полюбило пекло,
Вітрів і 6ypь величезних дивний
Брат,
Душею внимавший пісні зірок всезвонной.
До Бальмонт
Михайло Юрійович Лермонтов — один із загадкових російських поетів. На жаль, він дуже рано загинув: був убитий на дуелі в неповні двадцять сім років. Але встиг за своє коротке життя так багато.
Уже в ранній ліриці Лермонтова проявляється одна істотна особливість його творчості: воно суб’єктивно й оригінально, що характерно
У розумі своєму я створив мир інший
І образів інших существованье;
Я ланцюгом їх зв’язав між собою,
Я дав їм вид, але не дав їм назви…
Так писав поет у вірші «Російська мелодія».
Що ж за герой коштує в центрі поетичного миру Лермонтова? Це «горда душа», здатна на великі почуття. Але мир недосконалий, і почуття незадоволеності не залишає поета. Лермонтов виразив у своєї — поезії настрій епохи, — сумніви, глибокі роздуми про життя без надії на майбутнє
Дізнання своєї винятковості у світі, де царює лише посередність, знову й знову викликає відчуття
Як характерно те, що «до строку дозрів він». Адже саме так напише Лермонтов і про ціле покоління, зрівнявши його з «плодом, до часу созрелим» .
Прийом одушевления природних явищ — не рідкість у поезії. Лермонтов одним з перших у російської поезії став залучати порівняння з миру природи стосовно до людини. «Він був схожий на вечір ясний», — напише поет Одемоне.
Особливо мені сподобався вірш «Вечір після дощу». Картина людського життя переплітається з картиною природи. Поет побачив, вірніше, «примітив» квітку.
Він так само самотній, як і поет. Але Лермонтов глибше ховає свої почуття, увівши у вірш образ дівчини «у сумі фатальний». І наприкінці вірша все змішалося: страждання поета, дівчини, квітки, що коштує один «меж омоченних трав».
Главу свою схиливши, він коштує,
Як дівчина в сумі фатальної:
Душа вбита, радість над душею;
Хоч сльози ллє з полум’яних очей,
Але пам’ятає все про красу своєї
У пізній ліриці Лермонтова природа часто є умиротвореною й заспокійливою. Вона втілює собою досконалість, гармонію, особливо такі почуття викликають небо й зірки. Гармонія природи протиставляється дисгармонії в душі людини:
У небесах урочисто й чудно!
Спить земля в сияньи блакитному…
Що ж мені так боляче й так важко?
Чекаю ль чого? чи жалую про що?
Природа може приховувати небезпеку, здатися ворожої людині, як це відбувається в поемі «Мцири»: «И мільйоном чорних очей дивилася ночі темрява», героя «жалить вогонь безжалісного дня».
Але всі частіше природа вабить людину, як рідна стихія, близька його душі: «ПРО, я, як брат, обійнятися з бурою був би радий», «Очами хмари я стежив, рукою блискавки ловив» .
Природа для поета — це чудовий, прекрасний «божий сад». Лише вона може допомогти забутися поетові, примиритися з життям. Він бажає, «щоб, вічно зеленіючи, темний дуб відмінювався й шумів» над його узголів’ям. І Мцири висловлює ту ж мрію перед смертю: «Ти перенесть мене вели в наш сад, у те місце, де цвілі акацій білих два кущі…
Трава меж ними так густа…» Тільки це допомагає йому вмерти, примирившись із долею, думаючи про любов: «И с цією думкою я засну й нікого не прокляну».
Поетові-Романтикові близькі вершини чудових гір, високі, недоступні зірки, хмари, хмари й бури. Але Лермонтов удивляється й у дрібні явища навколишнього світу, він любить і «росою окроплена запашна конвалія», і «малинову сливу під тінню сладостной зеленого листка», і «холодний ключ», що грає в яру. У цих рядках з вірша «Коли хвилюється жовтіюча нива…» Лермонтов не описує конкретний пейзаж, а лише згадує улюблені картини природи. І вони викликають розчулення, і мир з’являється гармонічним і справедливим
Світає — в’ється дикою завісою
Навколо лісистих гір туман нічної;
Ще в ніг Кавказу тиша,
Мовчить табун, ріка дзюрчить одна
Споглядаючи красу природи.’Лермонтов переживає високі миті. І це тому, що природа виявляє собою плоди рук Творця в чистому, неспотвореному образі:
Тоді упокорюється душі моєї тривога,
Тоді розходяться зморшки на чолі,
І щастя я можу осягнути на землі,
І в небесах я бачу Бога!
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Людина й природа в поезії Лермонтова Лермонтов М. Ю