Мотив історичної пам’яті в поезії
Ганна Ахматова — поет, що прийшов у літературу в першому десятилітті нового, XX століття й світ, що покинув, коли XX століття перевалило далеко за шістдесят. Найближчою аналогією, що виникла вже в перших її критиків, виявилася давньогрецька співачка любові Сапфо: росіянці Сапфо часто називали молоду Ахматову. Дитинство поетеси пройшло в Царському Селі, канікули проводила в Криму, коло моря, про що напише у своїх юнацьких віршах і в першій поемі «У самого моря».
У чотирнадцять років вона познайомилася з Миколою Гумільовим, і дружба й
Жданов у своїй доповіді про журнали «Зірка» і «Ленінград» писав, що «поезія Ахматової» зовсім далека від народу; це поезія десяти тисяч верхніх
«Реквієм» — вершина цивільної поезії в літературі XX століття, справа всього життя поетеси. Це пам’ятник всім жертвам сталінських репресій. Тридцяті роки виявилися для поетеси часом найбільш важких випробувань.
Ці роки вона проводить у постійному очікуванні арешту, дивовижні репресії не обійшли стороною і її будинок, її сім’ю.
«Розп’яття» у поемі схоже на псалом:
Магдалина билася й ридала, учень улюблений кам’янів, а туди, де мовчачи Мати стояла, так ніхто глянути й не посмітив.
«Розп’яття» — це всесвітній вирок нелюдській системі, що прирікає мати на безмірні й нерозважні страждання, а єдиного сина — на небуття.
Заключна частина «Епілогу» розвиває тему «Пам’ятника». Під пером Ахматової ця тема здобуває незвичайний, глибоко трагічний вигляд і зміст. Поетеса зводить пам’ятник всім жертвам репресій у страшні роки для нашої країни.
Велику Вітчизняну війну Г. Ахматова зустріла в Ленінграді, там же пережила й майже всю блокаду, не припиняючи писати вірші, що стали відбиттям того часу, — «Північні елегії», «Біблійні вірші», цикл «У сороковому році»:
Ми знаємо, що нині лежить на вагах і що відбувається нині. Година мужності пробив на наших годинниках, і мужність нас не покине.
Військові вірші Ахматової — це ще один реквієм, у якому з’єдналися скорбота про загиблих, біль за страждання живих, трагедія війни, безглуздість кровопролиття. Своєрідним реквіємом по цілій історичній і культурній епосі є й «Поема без героя».
Безсумнівно, Ахматовій був своєрідний трагічний дарунок. Він дозволив їй з великою поетичною силою передати події революції, терору, війни, змушеного мовчання як особисту трагедію й одночасно, як трагедію народу, країни.
Мотив історичної пам’яті в поезії