Моє відношення до лірики пастернаку

Твір по літературі: Моє відношення до лірики пастернаку

Він нагороджений якимсь вічним дитинством,

Тією щедрістю й пильністю світил,

И вся земля була його спадщина,

А він її з усіма, розділився

Ганна Ахматова

Колись Марина Цветаева в запалі полеміки викликнула: «Де людина до кінця понявший Пастернаку?». И сама ж пояснила: «Пастернак — це «тайнопис», «шифр». Хіба це не попереджувальний сигнал для таких, як я, для тих, хто відправляється мандрувати по морю, назва якого «Лірика Бориса Пастернаку».

Творчий

шлях Пастернаку складний і тернистий. Його поезія викликала суперечливі оцінки. Але його глибоке проникнення в таємниці людської душі, природи, Вселеної, а також свіжий, схвильований вірш завжди вражали й вражають цінителів поетичного

Мистецтва

Ми знаємо, що великі росіяни поети двадцятого століття формувалися в складних і суперечливих зв’язках з різними літературними течіями. А. Блок починав як символіст, В. Маяковський — як футурист, А. Ахматова — як акмеист. Борис Пастернак як поет перетинався відразу із двома плинами: із символізмом і футуризмом, із Блоком і Маяковським. Вплив літературних

напрямків освіжило мову його поезії

Що ж дозволило Борисові Пастернаку виділитися серед сучасників? Розвитку таланта сприяло те, що майбутній поет ріс у сприятливій атмосфері: його батько — академік живопису, мати — відома піаністка. Він учився за кордоном, вивчав філософію, захоплювався історією, літературою, музикою. Тому-Те й подобається мені його творчість, добірністю й музикальністю вірша

Поезія Пастернаку призиває вслухатися, вдивитися в мир, але не вторгатися в нього, щоб не порушити гармонію природи. Рання лірика Пастернаку — це преклоніння перед природою:

Лютий. Дістати чорнила й плакати!

Писати про лютий ридма,

Поки гуркітлива сльота

Весною чорну горить

Сльози захвату й трепет душі — постійні супутники його спілкування із природою. Борис Пастернак проголошує: природа — величезний живий організм, у якому є душу, любов і мова. Про це він говорить і у вірші «Весна» і в багатьох віршах зі збірника «Сестра моя — життя».

У крапель — вага запонок,

И сад зліпить, як плесо,

Окроплений, закапаний

Милъоном синіх зліз

У цьому вірші поет говорить про сад, по якому пробігають перші промені сонця, і він, «окроплений, закапаний» минулої вночі дощем, загоряється, «зліпить» мимовільного спостерігача

Говорячи про лірика Пастернаку, слід зазначити, що поет не міг та й не хотів «замикатися» тільки на темі природи. Дві революції, три війни, роки сталинщини, хрущовської відлиги — от що вмістилося в рамки одного життя. Першої російської революції присвячені поеми «Дев’ятсот п’ятий рік», «Лейтенант Шмидт».

У його лірику ввірвалася тривога, що винищує людські життя громадянська війна болем пронизує його вірші:

А в наші дні й повітря пахне смертю:

Відкрити вікно що жили відчинити

Про це говорить він в 1918 році у вірші «Розрив». Мені дороги твору Бориса Пастернаку, у яких розкривається його творча особистість. Це вірші «Тиша», «Ніч».

У них звучить любов до життя, воно вселяє нам свою любов до буття, хоча всі отчетливее й глибше усвідомлює, що вони від нього йдуть. Настільки ж сильна його любов до творчості: «Ціль творчості — самовіддача» , до жінки. Всі, чим Пастернак так дорожив все життя, збережене й передане в його останніх віршах:

Природа, мир, схованка вселеної,

Я службу довгу твою,

Обійнятий тремтінням таємної

У сльозах від щастя відстою

У віршах останнього років виразно відчуваються ноти глибокого драматизму. Своє місце в житті він називає «тяжким» . Він просить зм’якшити йому «гіркота фатальної години»:

Прощай, розмах крила розправлений,

Польоту вільного завзятість…

Особливо підкуповують мене вірші, написані опальним поетом. Гіркота образи, біль душі вилилися в них:

Я пропав, кок звір взагоне.

Десь люди, воля, світло,

А за мною шум погоні,

Мені назовні ходу немає. …

Що ж зробив я за капость,

Я вбивця й лиходій?

Я увесь світ змусив плакати

Над вродою землі моєї

В останніх рядках цього вірша звучить надія на пришестя нової ери — милосердя й справедливості. На жаль, Борис Пастернак міг про це, як і ми сьогодні, тільки мріяти

Вірю я, прийде пора —

Силу підлості й злості

Здолає дух добра

Важко читати Пастернаку, складний малюнок творчого шляху його, але його внесок у нашу поезію досить значний. Його довгий час від нас ховали. Тепер ми знаємо чому.

Тому з кожним новим прочитанням його віршів ми будемо любити його більше й більше.




Моє відношення до лірики пастернаку