Наташа Ростова один з найбільш привабливих образів роману «Війна і мир»
Для Льва Миколайовича Толстого Наташа — ідеальний тип дівчини, жінки, «…взяв Таню, перетовк із Сонею, і вийшла Наташа», — говорив Лев Миколайович про свій образ. Він мав на увазі двох реальних жінок, які стали прототипами головної героїні роману. Мова йде про двох сестер Бере: Тетяну Андріївну й Софію Андріївну. Тетяна була завжди веселою, сміхотливою, прекрасно співала, із запалом танцювала, а Софія вміла бути відданою, щирою, доброю та люблячою.
У них обох письменник бачив той тип жінки, який він показав на сторінках роману «Війна
Одруження з Софією Бере подарувало так багато радості в житті, що книга писалася легко. Розділи розросталися, сюжетні лінії сходилися й розходилися, і думка про грандіозність розмаху твору надихала на творчість і співтворчість.
Лев Миколайович зовсім не збирався робити свою героїню інте-лектуалкою чи героїнею. Якраз навпаки — він хотів, щоб його героїня була емоційною, доброю, щирою. Звичайно, Наташа мала бути людиною достойною — адже вона була призначена на роль
Наташа Ростова музично обдарована, вона відчуває найтонші нюанси музики, має чарівний голос, легко схоплює танцювальну народну ритміку. Толстой не прагне показати її ідеальною ні в зовнішності, ні в поведінці, але вона має в собі людський стержень, глибоку внутрішню силу, і це особливо приваблює в ній. На початку роману Наташі тринадцять років, вона некрасива, з великим ротом, але дуже жива й безпосередня. Дівчинка живе в атмосфері загальної любові. У родині Ростових дружня обстановка — граф і графиня люблять своїх дітей, допомагають близьким і далеким родичам, знайомим, вони довіряють людям.
Наташа любить усіх і кожного, для неї не існує зла, ненависті. Поступово зі звичайної дівчинки виростає прекрасна, чарівна, приваблива дівчина. їй хочеться літати в красиву місячну ніч.
Вона настільки переповнена повнотою щастя, любові, що їй навіть здається, що вона може полетіти, якщо візьме себе за коліна й міцно стиснеться. Вона така весела й життєрадісна, що її настрій легко передається іншим, як от під час Святок: «Наташа першою задала тон святочних веселощів, і ці веселощі, відбиваючись від одного до другого, заповнювали усіх все більше і більше». Або ж ось Наташа в танці: «…скинула з себе платок.., забігла попереду дядька і, взявшись у боки, зробила рух плечима і стала». Де, як, коли втягнула в себе народного повітря ця «графинечка, вихована емігранткою-француженкою»? Але і дух танцю, і прийоми, і хитро-веселий погляд — усе було таким, як у народному танці, якого її ніхто не навчав.
Наташа — справжня, жива, емоційна. Вона живе і діє не за правилами розуму, а за почуттями серця, тому й виглядає вона так природно, і все їй вдається легко. Щоб довести свою відданість Соні, вона навіть припікає собі руку лінійкою; а пізніше, коли їм усім доводиться тікати з Москви, саме вона, а не батько й не мати, розпоряджається віддати підводи пораненим; Наташа самовіддано доглядає за матір’ю, коли та захворіла після загибелі Петі; взнавши, що Волконський важко поранений і знаходиться поряд, вона забуває про все й до останнього його подиху перебуває поряд з Андрієм.
Добра, щира дівчина, вона має величезне гаряче серце, наповнене співчуттям до людей.
Зрештою, Наташа виходить заміж за П’єра, і головною її метою стає турбота про дітей. Здається, образ її обмілів, усе звелося до рівня побутових інтересів. Дім, чоловік, діти, родина — ось сфера, у якій тепер крутиться світ Наташі.
Чи не мілко для героїні такого масштабу? Дехто розчарований? Але не я. Все так і має бути. Тол-стой нагадує кожному, що жінка завжди має дбати про головне: про своїх. дітей і свою родину.
У цьому її головне призначення. У цьому і є її відданість вітчизні. І коли прийде час вирішувати, що для неї головне, вона ніколи не задумається, і буде завжди поруч із чоловіком, тому що для нього вона є опорою, основою життя. І радісне світло ллється потоком з її прекрасних очей, коли вона слухає П’єра, і вона готова вірити, що думка її чоловіка — то велика думка, яка «відкриває перед неіо новий світ».
Тільки такою має бути справжня родина, сім’я — так вважав Лев Толстой. Одна ідея на двох, одна кар’єра на двох. Це певні соціальні ролі. Життя — як театр. І якщо ми красиво зіграємо свої ролі, то нам варто аплодувати.
Чи не так? Наташа приваблива дівчинка, чудова світська красуня, чарівна дружина, віддана мати — саме такою і має бути ідеальна жінка.
Наташа Ростова один з найбільш привабливих образів роману «Війна і мир»