Обожнення природи — основа язичництва
Різні люди вкладають в поняття «язичництво» різний зміст. Мало хто називає себе язичником, а капелан з роману Кіплінга «Кім» називав так дев’ять десятих людства. Частіше за все язичництвом називають таке бачення світу, одним з проявів якого є персоніфікація, тобто наділення рисами особистості, усіх елементів реальності.
Для такого світосприйняття характерна наявність системи міфів, що дуже докладно і в поетичній формі пояснюють створення світу і причини усіх природних явиш як історію взаємовідносин надприродних істот і людей.
Язичники
А от наші предки вірили. Наприклад, вірили в когось, хто уособлює сутність
Найпримітивніша магія, презирливо скривиться хтось з сучасних екстрасенсів, — впливати на частку, а частка впливатиме на ціле. Кожне сільське хлоп’я знало, що частина тотожна цілому, а тому будь-який атрибут істоти — людини, тварини або ще когось — тотожний їй самій. Відірвати голову восковій ляльці, щоб ворог, на якого вона схожа, потерпав від головного болю! Наші предки приносили жертви й проводили ритуали, в яких ми, люди іншої епохи, не можемо дібрати глузду.
Вони наносили на всі речі, якими користувались, дивні візерунки, сповнені глибокого змісту. У них не було жодної прикраси. Те, що знаходять археологи на місцях давніх поселень: сережки, намиста, кільця, гривні та інше, — мало відношення до когось із богів або вмерлих родичів.
Все, що ми знаємо про давніх слов’ян, свідчить: вони шанували старших. Тих, кого ми називаємо богами, наші пращури-язичники вважали найстаршими зі своїх предків. Бо людей, гадали вони, народила мати-Земля. І людей, і усіх молодших богів, і тварин.
Варто лише зрозуміти це — і стане ясно, що «найпримітивніша з релігій» народилася не зі страху перед грізними силами природи, як вважали «усі освічені люди» сто років тому, а з поваги і любові.
Обожнення природи — основа язичництва