Пан і мужик у поемі Н. А. Некрасова «Кому на русі жити добре»
Твір по літературі: Пан і мужик у поемі Н. А. Некрасова «Кому на русі жити добре»
Поема «Кому на Русі жити добре» писалася Некрасовим у послереформенную епоху, коли стала ясна поміщицька сутність реформи, обрекшей селян на розор і нову кабалу
Основну, пронизуючу всю поему ідея — ідея неминучості катастрофи несправедливого й жорстокого самодержавно-кріпосницького ладу. Поема повинна була привести читача до висновку про те, що щастя народу можливо лише без Оболт-Оболдуевих і Утятиних, тоді, коли народ стане справжнім хазяїном
Некрасов визначив словами селян основний зміст епохи, того послереформенного часу, що зображено в його поемі:
Порвався ланцюг велика,
Порвалася — расскочилася:
Одним кінцем по пані,
Іншим — по мужику!..
У поемі «Кому на Русі жити добре» Некрасов показав два мири, дві сфери — мир панів, поміщиків і мир селянства. В основу характеристики поміщиків письменник кладе точку зору мужика
Селяни зустріли Оболт-Оболдуева. Уже ім’я поміщика залучає нашу увагу своєю загостреністю. По словнику Даля, обалдуй значив: «нечема, необтесаний дурень». У першому з поміщиків, що з’явилися
Він пишет здоров’ям, у нього «звички молодецькі», широка натура. Він непоганий сім’янин, не самодур. Його ж негативні риси Некрасов зображує як класові якості. Все гарне, чим похваляється поміщик, знецінюється, здобуває інше значення. Глузливе, вороже відношення, що виникло між мужиками й поміщиком — ознака класової ворожнечі.
При зустрічі з мужиками поміщик хапається за пистолетик. Оболт-оболдуев посилається на своє чесне дворянське слово, а мужики заявляють: «Ні, ти нам не дворянське, дворянське з побранкою, з поштовхом так із зуботичиною, те непридатно нам!».
Оболт-Оболдуев із глузуванням ставиться до звільнення селян, а мужики продовжують розмовляти з ним у незалежному тоні. Два мири інтересів, два непримиренних табори перебувають у стані не затихаючої боротьби й «виверяют» свої сили. Дворянин ще впивається «родовідним деревом», пишається батьком, що виріс у близькій до царського прізвища сім’ї.
А мужики поняттю «родовідне дерево» протиставляють буденне, гумористичне: «Бачили древо всяке».
Письменник будує діалог мужиків з поміщиками так, щоб для читача стало гранично ясним народне відношення до дворянства. Мужики в результаті розмови зрозуміли головне: що значить «кістка біла, кістка чорна» і почім «їм різний і пошана». Словам пана: «Любив мене мужик» — вони протиставляють оповідання кріпаків «про важкі їхні промисли, прочужедальни сторони, про Петербург, про Астрахань, про Київ, про Казань», куди «благодійник» посилав селян на заробітки й звідки «поверх панщини, полотна, яєць і живності, усього, що на поміщика сбиралось споконвіку гостинці добровільні селяни нам несли!».
Урочисте оповідання поміщика про «гарну» житті обривається зненацька страшною картиною. У Кузьминском ховали жертву п’яного розгулу — мужика. Мандрівники не засудили, а побажали: «Спокій селянинові й царство небесне». Оболт-оболдуев похоронний дзенькіт прийняв інакше: «Дзвонять не по селянині! По життю по поміщицькій дзвонять!» Він живе в трагічне для свого класу час.
Немає в нього духовного, соціального споріднення з годувальником. Порвався ланцюг велика, і «… мужик сидить — не рушить, не гордість шляхетну — жовч почуваєш у груди. У лісі не ріг мисливський, звучить — сокира розбійницький».
У главі «мізинок» цінителями подій продовжують залишатися селяни. Мандрівники на Волзі побачили незвичайну картину: «вільний» народ погодився грати «комедь» із князем, що повірив, що кріпосне право повернуте. Саме розіграш, фарсовость ситуації допомагає поетові виявити неспроможність старих відносин, сміхом покарати минуле, що ще живе й сподівається, незважаючи на внутрішнє банкрутство, бути відновленим. Виморочность Мізинка особливо виразно виступає на тлі здорового вахлацкого мира
У характеристиці князя Качатина питання про подальший занепад поміщицького класу набуває особливого сенсу. Некрасов підкреслює фізичну дряблость і моральне збідніння поміщика. «Мізинок не тільки немічний старий, він дегенеративний тип». Письменник доводить його зображення до гротеску. старий, Що Вижив з розуму, тішиться забавами, живе у світі подань «недоторканого» феодалізму.
Члени сім’ї створюють для нього штучне кріпосне право, і він куражиться над рабами. Анекдотичні його накази при всій гаданій винятковості створюють реальне подання про те, що самодурство безмежно у своїй безглуздості й може існувати тільки в умовах кріпосного права
Образ Мізинка стає символом смерті, символом крайніх форм вираження кріпосного права
Народ ненавидить його і йому подібних. Нехтуючи, селяни зміркували: а може, вигідніше дотерпіти, «помовчувати до смерті старого».
Сини Качатина, боячись втратитися спадщини, умовляють селян грати дурну й принизливу комедію, зробивши вигляд, що кріпосницькі порядки живі
Найбільшу насолоду доставляють Качатину крики селян, що піддаються за найменшу «провину» болісним катуванням. Нещадно викриває Некрасов вся нелюдськість і морального неподобство цього «мізинка» кріпосницьких часів
Селянська ненависть до поміщика, до пана відбилася й у тих прислів’ях, якими селяни характеризують пана-поміщика. Староста Улас говорить:
Хвали траву в стозі,
А пана — у труні!
Складніше й у той же час якось простіше, ніж Оболт-Оболдуев і князь Утятин, виступили перед мужиками Шалашникови — батько й син, а також їхній керуючий, німець Фогель. Про їх розповідає Матрена Тимофіївна зі слів богатиря святорусского Савелія. Перед нами діє нами Фогель.
Якщо Шалашников, за словами Савелія, побоями вибивав з мужиків оброк, то німець Фогель «поки не пустить по мирі, не відійшовши, ссе!»
Некрасов поглиблює характеристику дворянства й форм рабства Шалашникови — росіяни кріпосники. Син може віддавати наказу: «подпаска малолітнього» Федора простити, а Матрену Тимофіївну «приблизно покарати». Але от кріпосне право в руках німця — це нестерпна річ. Німець, «не кваплячись, пиляв», пиляв щодня, невтомно й не даючи голодним мужикам передохнути від непосильної праці
У третій частині поеми — «Селянка» Некрасов протиставив торжествуючому деспотизму поміщиків богатирство народу, познайомив нас із поруч представників із селян, указав на слабості, що є причиною того, що перемога ще не наступила. Великим планом зображуються два нових представники народу — Матрена Корчагіна й дід Савелій
У поемі «Кому на Русі жити добре» Некрасов рішуче виступає за свідому й активну боротьбу з поміщицькою сваволею, за відплату гнобителям. У цьому позначився новий, демократичний гуманізм поета, що заперечував можливість «примирення» і вимагав помсти за злочини панівних класів
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Пан і мужик у поемі Н. А. Некрасова «Кому на русі жити добре»