Переказ п’єсі Островського «Безприданниця»
Перед постановкою п’єси автор кілька разів читав її в моськовських літературних і артистичних колах. І, як пише сам Островський, «все единогласно визнали «Безприданницю» кращим із всіх» його «добутків». Її перша постановка відбулася на сцені Малого театру. Однак спочатку її сценічне втілення не викликало таких захватів широкої публіки. Ішли роки, і всі популярней вана ставала на сценах театрів. Багато акторів мріяли зіграти Ларису Дмитрівну або Карандышева. Гаряче улюблена ця п’єса й у наші дні.
Напевно, у п’єси є
Те що я побачив було ваістину чудовим. Я занурився в мир, стварений Островським і акторами театру. Сидячи в залі я почував сваю участь у дії.
Зробити це мені допомагали дуже прекрасна гра акторів і, звичайно, мої думки. Представлені ними образи іноді відрізнялися з тим, що я представляв, насолоджуючись п’єсою в друкованому варіанті. Особлива мені сподобалася акторка
Вана підкреслила у сваїй героїні м’якість і щирість, чуттєвість і романтичність, навіть деяку сентиментальність.
Руху акторки якось нез’ясовно легкі й у той же час уверенны. Особливий колорит вносить прийом руху по сцені, крутіння. Це дуже вдало допомагає відтварити характер Лариси, здається, начебто акторка зараз злетить зі сцени й пронесеться над залом, пурхаючи, як метелик, кружляючись у сваєму танці. У неї багато талантів, у тому числі й чудовий голос. Може я й недостатньо спокушений глядач, але, на мою думку, ця акторка, незважаючи на те, що вана тільки студентка ВГИИ зіграла сваю роль просто разюче.
Особлива хочеться помітити майстерність Валерія Потанина, заслуженого артиста Росії, що играли в цій п’єсі Карандышева.
Він зобразив сваго героя сухим і уривчастим у розмові. Він постійно незадовалений і гарчить, часто гарячиться. Іноді він начебто порохова бочка із запаленим гнотом, так і здається: зараз вибухне. Актор підкреслив нетерпимість, а іноді й ненависть сваго героя до Паратову. Коли Карандышева принижують, актор зображує його настільки жалюгідним, що почуття жалості прокидається навіть у серцях глядачів.
Він відрізняється від мого подання Карандышева в п’єсі. Я уявляв його високим паном, в окулярах і з бородою або вусиками, звичайно спокійним, але «буйствующим», коли порушувалися його інтереси. Дуже вдало був представлений Кнурів. Його грав заслужений артист Росії О. Гладнев. Кожна інтонація, кожний рух, міміка особи — усе відточено й бездоганно, немає нічого зайваго.
У деяких ситуаціях телодвижения Кнурова меланхоличны, замислені, як у гордовитого мудреця, що побачив у житті все. В інших же ситуаціях він різкий, хоча однакова віє розважливістю. С. Коропів мені не дуже сподобався сваєю зовнішністю, хоча грав він чудова.
Підкреслив у Паратове раціональність, спокій і пристрасть у розмовах з Ларисою. Не можна не згадати й про Робинзоне й про актора Валодимирі Зайцеву, що грав його. Він разюче ярок і весел, змушує сміятися навіть в «нелегкі» хвилини. Він щораз вносив свій, особливий погляд на що відбувається, веселячи публіку. На мою думку, без нього п’єса здалася б тьмяної й похмурої.
Музичний супровід було чудовим, голосу акторів… такого я не очікував, акустика — приголомшливаї. Вся бутафорія, костюми, перуки й грим акторів були зроблені теперішніми професіоналами сваєї справи. Окремого слова заслуговують декорації.
Вани не мінялися протягом усього подання.
Задум був дуже вдалий. Майстри Верстатобудівного заваду постаралися й виконали роботу прекрасно. Однак ложкою дьогтю в бочку меду послужило висвітлення. Напевно, цьому не додали важливаго значення, що, з мого погляду, невірно. Головну роль грали задні прожектори, що, по-перше заважало грати акторам, і, головне, робило бачення сцени небагато перекрученим.
Однак у цілому враження про побачений мною залишилося неповторним. Я повернувся додому повний яськравих вражень і роздумів. Всі таки театр потрібний людям. Це чудовий засіб розвантаження, тут забуваєш про всі проблеми, повністю віддаєшся дії.
Театр ставить і вирішує проблеми, дає їжу для роздумів. І, я сподіваюся, це подання буде далеко, далеко не останнім, що произвели на мене таке враження.
Переказ п’єсі Островського «Безприданниця»