Поетичне новаторство В. Маяковського
Я не вірю віршам, які — ллються. Рвуться — так! М. Цвєтаєва У 1928 році Маяковський в автобіографії «Я сам» пише про свої перші поетичні досвіди: «Перечитав все новітнє… Розібрала формальна новизна! Але було чужо.
Теми, образи не мого життя. Спробував сам писати так само добре, але про інше. Виявилося так само про інше не можна».
Саме із цього юнацького переконання автора варто виходити, говорячи про те нове, що в змістовному і формальному аспекті вніс поет у літературу. На мій погляд, особливої уваги у зв’язку з даною темою
Саме футуризм визначив такі риси авторської естетики і поетики, як демонстративна відмова від досягнень попередньої культури, свого роду «шокова терапія» за допомогою епатажу і сатиричного осміяння, захоплення індустріально-міською тематикою, революційний пафос, пристрасть до експериментаторства, створенню нових художніх форм, використанню нових художніх засобів. Сам Маяковський, оцінюючи роль футуризму у своїй творчій біографії, пише: «Для мене ці роки — формальна робота, оволодіння словом». Один раз інший великий поет, Б. Пастернак,
Все, що відбувається у світі, відбувається і у серце поета. Політика для нього стає таким же об’єктом поезії, як і любов. Автор почуває себе співпричетним історії, і ця причетність з’єднала у його віршах «особисте» і «загальне», безпосередньо включивши перше в друге. Тому і виявилися можливими — серед описів революційних атак, пожеж, соціалістичного будівництва — рядки:
Не додому, не на суп, А до коханого у гості Дві морквинки несу За зелений хвостик.
Маяковського іноді дорікають в тому, що він практично повністю вилучив зі своєї поезії тему природи. Як би піддражнюючи критиків, автор заявляє: «Після електрики кинув цікавитися природою». У вірші «Тамара і Демон » є такі іронічні рядки на адресу поетів-«пейзажистів»:
Від цього Тереку У поетах істерика. Хоча сам же герой потім зізнається: Сто, і злість взяла мене, Що цю дикість і виступи З такою бездарністю Проміняв на славу, рецензії, диспути.
На мій погляд, подібну відмову можна пояснити словами іншого російського поета-громадянина: «Ще більш соромніше у час горя вроду небес, долин і моря і пещення милої оспівувати». Об’єктом творчості у Маяковського служать найчастіше предмети досить прозаїчні, він сам називає себе співаком «води кип’яченої». Так, «коли б ви знали, з якого сміття ростуть вірші!» Переїзд робітника на нову квартиру, покупка валізи, розмова з фінінспектором, міркування про роботу друкарок — от деякі теми поезії Маяковського.
Своєрідність творчого методу поета яскраво проявляється у його любовній ліриці. Маяковський створює високу громадянську поезію любові — любові, що не відриває людину від життя, а з’єднує з нею ще більш міцними нитками:
У поцілунку чи рук, чи губ, У тремтінні тіла близьких мені червоні Кольори моїх республік теж Повинні полум’яніти.
Або ж навпаки — любовний конфлікт ускладнюється соціально-побутовим: «Любовний човен розбився об побут». Любов робить титаном самого героя: він більше, ніж океан, голосніше, ніж грім, яскравіше, ніж сонце. Любов — от те, що просить, чого вимагає герой, без чого він не може існувати.
Для нового змісту Маяковський шукає нову, відповідну йому форму. Ритміка, рима, лексика, синтаксис вірша підпорядковані однієї мети: дати йому максимальну емоційну виразність. У циклі «Вірші про Америку» зменшувальні суфікси стають зневажливими; додайте до цього розмовний зворот «утерти окуляри» і новотвір «його препохабіє» — і перед нами картина життя, стосовно якого кожна радянська людина почуває себе чудово.
Маяковський сміло використовує розмовну лексику. Вириваючись за межі загальноприйнятої мови, поет сам творить слова. Зовсім іншим, не схожим на колишнє раніше, стає у Маяковського віршований рядок.
Пануюче протягом двох століть силабо-тонічне віршування перестає «працювати» у його поезії. «Чотиристопний ямб мені набрид», — як писав колись О. С. Пушкін. Не кількість і розташування складів скріплюють рядок, а інтонація і значеннєвий акцент. Саме тому Маяковський прибігає до оригінального графічного оформлення вірша: він розбиває рядок, друкує його «дробинкою».
Кожний виділений відрізок стає як би сходинкою, що підказує читачеві паузу, зміну інтонації, — звичайних розділових знаків, знаків зупинки перед перешкодою, поетові не вистачало. Це нововведення — дробинка — залишається незвичним дотепер, але у Маяковського воно як не можна більш доречно, тому що його вірші призначені для читання вголос.
Особливе експресивне навантаження виконує рима. Її завдання — додати значеннєву та інтонаційну закінченість відрізку вірша, підсилити і закріпити емоційний вплив слова, повернувши читача до вже прочитаного. Поетична спадщина Маяковського велика і неоднозначна. Багато чого у творчості Маяковського складно, а часом і неможливо прийняти. Але, оцінюючи його добутки, варто пам’ятати, що поезія — факт біографії, і створюється вона по тим же законам, що і навколишня дійсність.
Час, коли жив Маяковський, — час багатьох катаклізмів у долі країни, час пошуку нових шляхів її розвитку, і він наклав свій відбиток на творчість поета. У спробах домогтися граничного рівня експресії, що відповідав би новому життєвому змісту — будь то любов, політика, мистецтво, — Маяковський створює свій, оригінальний творчий метод. Своєю метою автор поставив писати «так само добре, але по іншому» — з акцентом на «добре», у цьому випадку.
Те, що він залишив після себе — нове, безсумнівно, талановите, — доводить, що поет домігся здійснення задуманого.
Поетичне новаторство В. Маяковського