Пошук ідеалів і проблема вибору в романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Життя часто ставить перед людиною складні задачі, підкидає тяжкі випробування. Не кожному під силу їх витримати, не кожний може знайти той єдино правильний шлях, який приведе до щастя. На жаль, це не вдалося зробити Нечипору Вареничен-ку, який, блукаючи заплутаними стежками своєї долі, опинився врешті-решт у розбійницькому кодлі і дійшов навіть до вбивства.
Як же складалося його життя? Доля була для Чіпки несправедливою мачухою. Зростав він безбатченком. За це не приймали діти його до гурту, дражнили «байстрюком».
Як було тут не озлобитися,
Вона подарувала йому свою любов, відкрила очі на красу земну, познайомила з казкою. Хлопець ріс допитливим, розумним. Невідомо, як би склалося його життя, якщо б водилися в сім’ї гроші.
Чи не став би тоді Чіпка великим вченим?
Проте злидні є злидні. Саме вони погнали дванадцятирічного хлопця у найми. Багатий козак Бородай вибив Чіпку за непослух, за що малий ледве не спалив його господарство.
Чи не
Привела його доля у підпасичі до діда Уласа. Там Чіпка відігрівся серцем, зрозумів, що існують на світі і добрі люди, які вміють цінувати інших, розуміють природу, шанують працю хлібороба. Саме від діда Уласа довідався хлопець про колишню волю, дізнався про життя свого батька.
Запеклось у Чіпки серце, зародилося у ньому велике полум’я помсти, спрямоване проти панів.
І громада дуже скривдила Варениченка, бо не схотіла мати його за чабана. Але стримався Чіпка й заходився біля свого господарства. Виявився вправним хліборобом, який зумів підняти хазяйство. Вже приходять думки про одруження, а тут знову страшна, несправедлива звістка: забирають землю. Найжахливіше, що й у суді нічого не міг вдіяти Чіпка.
Чиновник Чижик відверто сказав: дай п’ятдесят карбованців — і земля твоя. «Господи, боже! Де ж та правда?.. — шепче Чіпка. — Де ж її шукати?» Варениченко зламався, бо не зміг винести ще однієї поразки у житті. Тепер він вибирає для себе слизький шлях: шлях розбишацтва, пияцтва та грабунків. І друзів вибирає собі до пари, які, крім самогону, нічого навкруги не бачать і, головне, не хочуть бачити. Ще й поведінку свою виправдовують: «Хіба ми ріжемо?
Ми тільки рівняємо бідних з багачами». Якби Чіпка придивився пильніше до них, можливо, не скотився б він на слизький шлях. Та де там було дивитися, коли кожного дня гуляла «кумпанія»!
Гнів Чіпки підсилюється, коли його було катовано за те, що він став на захист селян під час «голодної волі»: «Довго боровся Чіпка… Ще довше його били…». Але на щастя, зустрівся він з Галею, яка змогла повернути Чіпку на чесний шлях, бо не терпіла неправди. Хлопець немов переродився, «він тепер соромився свого давнього безпуття, тієї кривої стежки, якою він думав дійти до щастя».
Розумний, роботящий, енергійний Чіпка став шанованою в селі людиною. Розбагатів, але залишився в душі колишнім Чіпкою — чулим, щирим, відкритим для усіх. Люди навіть зрозуміли, що кращої кандидатури у земські гласні, ніж він, їм не знайти.
А Чіпка радів, що тепер зможе допомагати людям.
Проте панам не до вподоби було мати у своєму середовищі бунтаря-мужика. У свою чергу, Варени-ченко не хотів миритися з їхніми махінаціями. Щоб вигнати Чіпку, пани згадали його минулі «подвиги», і за розпорядженням губернатора його виключають із земства. Тепер вже Чіпку було не зупинити.
Він із болем думає: «Сказано: великий світ, та нема де дітися^.. Коли б можна, — увесь би цей світ виполонив, а виростив новий… Тоді б, може, й правда настала!..» А потім пияцтво, розбишацтво, грабунки і… вбивство — страшне, звіряче вбивство, де навіть Були вирізані діти.
Ось до чого довела Чіпку його доля, ось до чого він дійшов у пошуках правди!
Життя Нечипора Варениченка виявилося загубленим, він не зміг реалізувати себе, свої здібності. У пошуках правди він скотився на слизький шлях, дійшов до тієї межі, звідки вже не було і не могло бути вороття. Загинула духовно багата людина, сміливий і чесний правдошукач, який не зміг знайти собі місця у тогочасному суспільстві, побудованому на кривді та людських сльозах.
Пошук ідеалів і проблема вибору в романі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»