Повість А. Рибина «Кіно» із самого початку»
П’ять років тому, у серпні 2005 року, я почув про загибель Віктора Цоя. До цього я не захоплювався його творчістю, але в мене були друзі, які любили «Кіно». Після смерті Цоя мене зацікавило, що ж вони знаходили в цій групі. Я став збирати статті, слухати запису й поступово дуже захопився.
Один раз мені в руки потрапила книга, що зацікавила мене тим, що її автор — відомий ленінградський музикант Олексій Рибин — був гітаристом групи «Кіно» із самого її утворення й майже до смерті В. Цоя.
Повість «Кіно» із самого початку»
Повість починається з того, що троє ленінградських
Музиканти виявляють, що їм подобається та сама музика і їхні погляди на життя схожі. Тоді хтось пропонує організувати групу. Так утворився колектив «Гарін і Гіперболоїди» на чолі із Цоем, що сочиняли музику й вірші.
Далі повествуется про життя музикантів групи в умовах, коли вони були змушені брати участь у квартирних концертах, продавати малюнки Цоя, щоб заробити на інструменти й музичну апаратури.
Поступово група здобуває популярність, міняє свій склад і назву на більше звучне й коротке «Кіно». Після завзятих репетицій вступає в ленінградський рок-клуб, виїжджає в Москву на гастролі. На закінчення автор розповідає про розрив, що відбувся між В. Цоем і іншими музикантами групи.
На цьому оповідання припиняється, і із цієї книги ми не можемо довідатися, що з «Кіно» в останні роки життя Цоя.
Повість Олексія Рибина постійно переривається відступами різного характеру. Як мені здається, становлять найбільший інтерес для читача, що поставив перед собою ціль довідатися якнайбільше про прямування-рух-рок-рух вісімдесятих років і про музикантів різних груп. Автор дуже докладно малює портрети майже всіх героїв, що з’являються в його оповіданні.
Це й друзі А. Рибина, і люди, широко відомі навіть сьогодні: критик Артем Троицкий, що багато допомагав ленінградському кндерграунду й организовивавший концерти різних груп у Москві; співак Борис Гребєнщиков, що допомагав групі «Кіно» в запису її перших альбомів. Завдяки цьому персонажі повести з’являються перед читачами яскравими образами.
У книзі «Кіно» із самого початку» з’являються відступи навіть пейзажного плану, одне йз яких дуже вразило мене: «Ленінград. Сіре небо, як брудна вата, воно заліплює очі й особу. Бруд на вулицях… Почорнілі дерева… Канали…
Проспекти… Немудро, що в цьому місті люди часто божеволіють». Адже це ж майже по Достоєвському! Перед очами встає яскрава й виразна картина.
Видимо, Петербург завжди робив таке незабутнє враження, і завжди в ньому були люди як божевільні, так і талановиті.
Повість «Кіно» із самого початку» написана легкою й зрозумілою мовою. Ті деякі жаргонні слова й вираження, які зустрічаються в тексті, зрозумілі навіть читачеві, незнайомому з рок-и прямуваннями-рухами-панками-рухами. Деякі музичні терміни, які можуть представляти труднощі для розуміння, ретельно роз’ясняються автором прямо в тексті. Ця книга допомогла мені розібратися в складних ланцюжках взаємин між різними рок-групами й музикантами, показала відношення автора до періоду вісімдесятих років.
Я довідався багато нового про свою улюблену групу. Я рекомендував би прочитати цю книгу всім, хто цікавиться джерелами сучасного пітерського прямування рок-руху.
Повість А. Рибина «Кіно» із самого початку»