Повість «Про царя Ахматові, како приходив на Угрові»
ПОВЕСТИ ПРО СТОЯННЯ НА ВУГРІ — літописні повісті про останнє зіткнення російських військ із силами хана Великої Орди Ахмата в 1480 р., приведшем до остаточного падіння ординського ярма До нас дійшов ряд самостійних оповідань про цю подію; лише деякі з них текстуально соотносими один з одним. Одним з ранніх оповідань варто вважати П.
, що відбилася в ростовському літописному зводі 80-х рр. XV в.
, вона дійшла до нас у складі Типографського літопису. По ідеологічній спрямованості ця версія збігається із загальними тенденціями літописного
Ахмат, не зважившись вступати в бій на Оці з їхніми полками, просунувся на захід, до Литовської землі, і став станом на березі Угри. Іван III відправився в Москву, де митрополит Геронтий і архієпископ Вассиан переконували його стояти «міцно за православне
Схильний пояснювати поводження великого князя впливом на нього радників — «злих людин, грошолюбів богатих і брюхатих, зрадників християнських». Війська Ахмата, думаючи, що несподіваний відхід росіян випереджає вступ у битву, самі кинулися навтіки. Це відступ П.
Розглядає як чудо Богородиці Завершується П. трехчастной кінцівкою, де говориться, що відхід Ахмата був не наслідком людських зусиль, а божою допомогою; прославляються «добрі й мужні» воїни й утримується заклик обороняти землю Росіянку, щоб уберегти батьківщина від «полону й розгарбування», «убивства дітей», наруг, які випробовують завойовані турками землі В іншій версії П., що читається в Московському великокнязівському зводі кінця XV в.
Різкіше, ніж у Типографському літописі, підкреслена негативна роль братів великого князя; зазначено, що Ахмат зважився піти на Русь, «слишав, що брати отступиша від великого князя», але також згадується й про вплив на Івана III «богатих і брюхатих».
Немає тут твердження, що відхід Ахмата з’явився наслідком божественної допомоги У П., що входила у звід 1518 р.
, з’являється складна мозаїка з різних джерел. Тут виявляється явна ворожість великому князеві: його дорікають за відправлення їм «княгині римлянки» і скарбниці на Белоозеро в дні, коли очікувався напад Ахмата на столицю, і зв’язують це з наміром самого князя «бежати до Океану морю», згадуються імена «бояр богатих», що виступали проти війни з Ордою,- Івана Ощери й Григорія Мамона, підкреслюється роль городян в організації відсічі ханові. Головною причиною відступу Ахмата оголошується прихід рятуйте!
III його братів і погане спорядження ординських військ — «бяху бо татари наги й боси, ободралися».
Згадування у великокнязівських зводах коливань великого князя під час «стояння на Вугрі» свідчить про те, що ця нерішучість була добре відома сучасникам, і офіційне літописання не порахувало можливим про неї умолчать, поклавши, однак, провину на «злих радників». Ростовське оповідання про події 1480 р., що лягла в основу більшості наступних літописних версій, був видатним пам’ятником російської публіцистики кінця XV в. Я. С. Лур’є
Повість «Про царя Ахматові, како приходив на Угрові»