Пристрій рідної мови
Гуманітарна область займає у творчості Ломоносова значне місце. У ній має сенс виділити три основних елементи: мовознавство, літературу й історію. Що стосується мовознавства, те його можна з повним правом розглядати як один з найважливіших напрямків наукової діяльності Ломоносова. На цю обставину перетворив у свій час увага відомий російський історик С. М. Соловйов.
Він писав: «Улюбленим заняттям Ломоносова були природничі науки, але по силі своїх дарувань він не міг бути вузьким фахівцем і, російська людина, зі збудженої найвищою мірою
І зрозуміло, чому високодаровитий росіянин людина, натураліст почуває обов’язок, потребу зайнятися пристроєм рідної мови, без чого успіх російських людей у науках був неможливий». Заняття «пристроєм рідної мови» Ломоносов продовжував все життя. Почавши з розробки теорії російського віршування, він звернувся потім до твердження основних початків російського літературного мовлення («Коротке керівництво до риторики, на користь аматорів сладкоречия складене» і «Коротке керівництво до красномовства.
Книга перша, у якій утримується
«) і до нормативної діяльності в області російської граматики. Трохи пізніше він розробив вчення про три стилі російської літературної мови. Практичною роботою з «пристрою рідної мови» була вся літературна діяльність ученого. У віршованій практиці їм затверджувалися нові норми віршування, більше властиві російському мові.
Призиваючи відмовитися від распространившегося з Польщі в XVII столітті силабічного віршування, Ломоносов не тільки теоретично, але й своєю віршованою практикою довів життєвість тонічного принципу, тобто правильного чергування у віршах ударних і неударних складів; він увів у вживання поряд із двоскладової трискладову стопу й так звану чоловічу риму. З тих пор силабо-тонічне віршування стало основним у росіянці поезії Поетична практика Ломоносова затверджувала насамперед «високий стиль». Мова йде про оди, основний пафос яких пов’язаний з Батьківщиною й служінням йому. «Високим стилем» написані численні «Слова…» Ломоносова. Це в першу чергу панегірики його улюбленим героям — Петру Великому і Єлизаветі, а також його наукові доповіді Ломоносов показав можливість використання й двох інших — «середнього» і «низького» — стилів.
Він уважав, що чистота стилю досягається насамперед грунтовним знанням граматики російської мови.
Молода, що стрімко набирала сили Росія була двомовною. Поряд з розмовною російською мовою існував церковно-слов’янський, що грав із часів Кирила й Методія роль загальної мови всіх слов’янських народів.
Відсутність граматики, що встановлює єдині норми російської мови, утрудняло ведення справ у країні, де мовою державної переписки волею пануючи-перетворювача стала «наказовий» мова, близький кразговорному. «Російська граматика» Ломоносова була практично першою науковою граматикою, написаної по-російському. Вона стала «загальнодоступним зводом сформованих на той час правил зміни російських слів, а почасти й правил сполучення російських слів».
Завдяки авторитету Ломоносова як ученого й письменника його «Граматика» стала нормативної й зробилася одним із самих популярних навчальних руководств. Кілька поколінь російських людей були безпосередньо їй зобов’язані своєю грамотністю
Пристрій рідної мови