Проблема щирого й помилкового гуманізму в п’єсі «На дні»
Твір по літературі: Проблема щирого й помилкового гуманізму в п’єсі «На дні»
Максим Горький — найбільший письменник свого часу. У його п’єсі «На дні» виявляються всі пороки сучасного суспільства. Автор описує життя й побут людей, що потрапили на дно суспільства. Ці люди, різні по соціальному походженню, вихованню й утворенню, один раз оступилися в житті або просто розорилися й виявилися в нічліжці, де всі рівні, і немає надії вибратися
У п’єсі йде суперечка про те, що краще: правда, яка вона є насправді, або жалість,
А Сатин говорить правду, всю правду, який би гіркої вона не була. Що ж краще, що потрібніше людині: жалість і неправда Луки або правда Сатину?
Лука — добрий дідок, до кожного знайшов підхід, кожному сказав добре слово. Заспокоїв
Немає. Зрозумівши, що пошуки даремні, що його мрія ніколи не здійсниться, Актор повісився
Сам Лука ні в що не вірить, але всім говорить, що те, у що вони вірять, є й насправді. Настю, романтичну натуру, закохану в книжкового героя, він запевняє, що якщо вірить вона в те, що в неї була теперішня любов, виходить, була вона й насправді. На питання «Є чи бог?» — він відповідає так: «Якщо віриш, виходить, є…» Але адже насправді це далеко не так!
Так, Лука жалує людей, заспокоює їх, але чи не краще їм було б без його неправди? Мовлення Луки ведуть далеко від навколишньої дійсності, змушують вірити в те, чого насправді ні, і це не приносить користі. Результат говорить за себе. Але адже якби він сказав Ганні правду, що вона вмре, а Акторові — що він однаково зіп’ється, якби він говорив, що бога немає й вірити не в що, хіба стало б від цього кому-небудь легше? Навряд чи.
Так чи завжди потрібна правда?
Сатин — освічена людина, у молодості працював телеграфістом, читав багато книг. У нічліжку потрапив через те, що заступився за власну сестру й убив «негідника». Сидів у в’язниці, там навчився грати в карти, і це стало його основним методом видобутку грошей на цьому дні.
Він говорить, що чоло вік — це і є правда. Людина повинен бути вище ситості, і Сатин нехтує людей, що трудяться заради ситості. Він говорить, що робота повинна бути для людини, для душі, повинна приносити радість, а навколо себе він бачить одну лише рабську працю. «Людини потрібно поважати, а не жалувати й не принижувати його жалістю», — говорить він, але в той же час і не засуджує неправда Луки, уважає, що жалість і жаль потрібні тим, хто «слабшав душею, хто живе чужими соками», а тим, хто «сам собі хазяїн… хто незалежний і не жере чужого», тим неправда не потрібна. «Неправда — релігія рабів і хазяїв… Правда — бог вільної людини!» Сатин своєю правдою відкриває ока людям, не дає помилкових обіцянок і не вселяє надії, але допомагає зрозуміти навколишню дійсність
Так що ж все-таки краще: неправда або правда? Неправда з жалю, для заспокоєння потрібна, але потрібна тільки слабким, і вона не повинна вселяти в людину віру в те, чого насправді немає. Вона потрібна лишившимся надії й віри, що впала на дно й поникло.
Але сильна, мисляча й вільним неправда ні до чого. Правда — бог вільної людини! Не можна не погодитися із цими словами Сатину
Проблема щирого й помилкового гуманізму в п’єсі «На дні»