Сатиричне зображення градоначальников в «Історії одного міста»; М. Е. Салтикова — щедріна
Твір по літературі: Сатиричне зображення градоначальников в Історії одного міста М. Е. Салтикова — щедріна
«Історія одного міста» — зразок політичної сатири. У цьому добутку автор критикує основи самодержавного ладу, викриває деспотичних представників влади, виражає протест проти смиренності, покірності, пасивності й боягузтву
Неважко помітити, що градоначальники, зображені Салтиковим-Щедріним, несуть у своїх образах натяк на тих або інших царів або міністрів. Однак вони не є лише уособленням російської правлячої верхівки.
Він прагнув викрити саму систему самодержавства. Градоначальники зовні значно відрізняються друг від друга, але одне характерно для для них усіх — всієї їхньої дії по суті своєї спрямовані проти народу
Ряд глуповских градоначальников відкриває Брудастий, у голові якого замість мозку діє органний механізм, що награє всього дві фрази: «Розорю» і «Не потерплю». Ці слова-окрики стали своєрідними гаслами, символами багаторічного залякування й утихомирення селян, що існував у Росії, коли влада за допомогою жорстоких розправ і насильства відновлювала «порядок».
Градоначальник з фаршированою головою означає не людини з фаршированою головою, але саме градоначальника, що розпоряджається долями багатьох тисяч людей. Це навіть не сміх, а трагічне положення».
Сатира письменника спрямована також проти аморальним, наповненим бешкетуванням фаворитизму, палацовими інтригами життя представників влади. Особливо яскраво їхнє життя й вдачі викриваються в сказанні про шість градоначальницах, у якому можна побачити натяк на систему правління багатьох російських цариць. Намальовані тут сатиричні картини найбільше яскраво зображують життя, що перебуває під «ярмом божевілля». В образі цілого полчища розлютованих клопів автор викриває безкультур’я, неуцтво, неохайність і паразитизм правлячих шарів. царат, Що Ненавидить, як систему, письменник прагнув у такий спосіб викликати в читачів почуття такої ж відрази й огиди
Атмосфера гнівного презирства, нещадного глузування, рішучої критики оточує фігури всіх градоначальников. Однак найбільшого розжарення, сили, насиченості сатира Салтикова-Щедріна досягає в образі Похмурий-Бурчеева, де злилися й бездушний автоматизм Органчика, і каральна неуклонность Фердищенки, і педантизм Двоекурова, і жорстокість Бородавкина, і одержиме ідолопоклонство Грустилова. У результаті вийшов надзвичайно войовничий тип адміністративного деспотизму.
Тут автор охопив своєю сатирою і яскраво відобразив весь набір усіляких хитрувань антинародної влади, всі її політичні постулати, всю її законодавчо-адміністративну систему, засновану на примусі, муштрі, постійному поневоленні й гнобленні народних мас. У казарменому ідеалі Похмурий-Бурчеева відбиті експлуататорські режими не однієї тільки епохи й не однієї конкретної країни, а багатьох епох і багатьох країн
Салтиков-Щедрін з величезною майстерністю й незаперечним
Талантом закріпив, продовжив і розвив те, що становило одну
Із самих оригінальних рис російського критичного реалізму — його гумор. Сатиричні типи й образи, створені письменником, пережили свій час. Яскраво запам’ятавши все зло, всі каліцтва своєї епохи, намальовані їм картини продовжують жити, не втрачаючи й у наші дні своєї сили й актуальності. А всі тому, що образи Салтикова-Щедріна — не сатиричні одноденки, а масштабного художнього узагальнення
Сатиричне зображення градоначальников в «Історії одного міста»; М. Е. Салтикова — щедріна