Тема безсмертя й воскресіння душі в романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита» Майстер і Маргарита Булгаков М. А
Тема безсмертя й воскресіння душі в романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита» Михайло Булгаков — найбільший майстер, що вміє показати людську душу із самих різних сторін. Видимо, він, як і Гоголь, не вірить у те, що душа людська не здатна воскреснути, відродитися, і це ясно на прикладі роману «Майстер і Маргарита», де головні герої знаходять безсмертя, воскресши з мертвих, тільки Берліоз іде в небуття. У Булгакова головний воскреситель — Воланд.
Так, він може воскресити душу, може й, навпаки, погубити, її. Взагалі, Воланд у романі
Воланд, втім, називає їхніми доказами зовсім іншої теорії. По його твердженнях Берліоз все життя сповідав
Отут М. Булгаков висуває ідею, що кожний одержує по заслугах, у що вірив — те й одержиш, як це трапилося Сберлиозом.
Душі, які зібралися на цьому моторошному балі, — сусіди Воланда, вони за свої гріхи перебувають у пеклі. Швидше за все, сам Воланд поволі підказував їм різні способи отруєння й інших злочинів. Щороку на цьому балі з’являються нові особи — Воланд не дрімає, він продовжує умерщвлять душі. І збирає їх на балі звичайно ж не для того, щоб довести Берліозові правильність своєї теорії, у яку вірить він і його гості, а тому що потай йому приємно бачити душі, які він погубив, а потім воскресив.
На перший погляд непомітно, щоб ці люди терпіли якісь борошна в пеклі, як покладено грішникам, але навіть якщо це й так, то тоді, можливо, Воланд хоче дати їм відпочинок від їхніх страждань. Принаймні, Фрида, що щодня подають хустка, що нагадує про її злочин, напивається п’яної, і це допомагає їй забути злощасний білий із синьої каемочкой хустка
Зовсім до інших висновків приходиш, якщо помізкувати над безсмертям Пілата. Як не дивно, але виходить, що його безсмертя — свого роду кара. Він дві тисячі років просидів на своєму кам’яному кріслі на горах і дві тисячі років бачив той самий сон — борошна ужасней не придумати, тим більше що сон цей — його сама таємна мрія. Він затверджує, що чогось не домовив тоді, чотирнадцятого місяця ниссана, і хоче повернутися назад, піти по місячній дорозі.
Звільнив його від цього катування Майстер, що полетів разом з Воландом у пошуках спокою в невідомі далечіні. А як же тоді прийшло до Пілата безсмертя? Воно прийшло до нього саме в той день, коли був страчений Иешуа.
Починається це все з гемикрании, жахливої хвороби, при якій болить, просто розколюється голова. Прокуратор хотів випити отруту, але Иешуа вилікував його. Прокуратор був зачарований їм і навіть збирався відправити його в посилання, у свою резиденцію, але, почувши про образу, нанесеній великим миру цього, відчув якщо не жах, те страх. «Понеслися короткі, нескладні й зовсім незвичайні думки… «Загинув?», потім «Загинули!», і якась зовсім безглузда серед них про якесь безсмертя, що долженствует неодмінно бути, причому безсмертя викликало нестерпну тугу».
Він відчув це, усвідомив, що туга буде його згодом тривожити, тільки не додав своєму передчуттю серйозного значення спочатку. Безсмертя дійсно прийшло, як тільки прокуратор засудив Иешуа. Правда, навіть тоді ще можна було все змінити, щось зробити із Синедріоном, улаштувати Иешуа втечу, нарешті, але ледь прокуратор втретє почула, що Синедріон звільняє Вар-Раввана, усе було кінчено.
Його знову простромила туга, і думка про загадкове безсмертя змусила похолодіти Пілата, відчути пронизуючий холод на пригріві. За його словами, Иешуа йшов назавжди, адже прокуратор не знав, що він воскресне, що він безсмертний, і вийшло, що з осудом Иешуа безсмертя як би перейшло й до Пілата.
Пілат відтепер був приречений на вічне життя, а якщо людина приречена, то нічого гарного це не приносить. Хоча безперервний сон на кам’яному троні не можна назвати життям, це існування — і тільки. Життя почалося тоді, коли «Майстер склав руки рупором і прокричали: «Вільні!», і це вже не приреченість, не нестерпна туга, а справжня радість буття разом з Иешуа, що з’являється воскреслої наприкінці книги. Безсмертя ж Пілата в мить скінчилося, про це говорить Воланд: «Навіщо ж гнатися слідам того, що вже окончилось?» Пілат буде продовжувати жити на світі, там, де Майстер не заслужив право на життя
Майстер і Маргарита — теж свого роду люди померлі й знову воскреслі. Азазелло це заперечує, говорить, що вони зовсім не мертві, але в той же час Иванушкин сусід умирає, і Иванушка довідається це, коли Майстер приходить до нього попрощатися. Виходить, що на світі два Майстри: один, котрий полетів з Воландом, а інший, котрий умер у сто вісімнадцятих палат. І Маргарити теж дві, хоча в епілозі говориться, начебто зграя викрала й Майстри, і Маргариту, і її домробітницю Наташу, що перетворилася у відьму. Саме Азазелло підготував їх до польоту за допомогою фалернского провина, того самого, котре пив прокуратор. Уже в цьому можна доглянути натяк на те, що непросте вино випивають герої М. Булгакова.
Так так воно виходить насправді, адже Азазелло спочатку отруює з його допомогою Майстра й Маргариту, а потім їх же воскрешає. Очевидно, у політ з Воландом не можна відправлятися живим; треба підготуватися, приспати власну душу й забутися на час
Є в романі й ще одна воскресла людина. Це Иванушка, названий в епілозі Іваном Миколайовичем Пониревим. Його воскресив Майстер, але не з мертвих, ні, він не так всемогутній для цього — він воскрес душею, він виведений із застою, з апатії, у якій перебувала його душу. Раптом перестав писати бездарні віршики, відринув вульгарність, став освіченою людиною з теперішньою живою душею, а не зі шматком воску. І це все — заслуга Майстра
Наприкінці хочеться сказати от ще про що: у всіх цих людей душі — різні, і відроджені вони по-різному й для різних цілей. Гості на балі знайшли безсмертя — щоб повеселитися, Берліоз — щоб піти в небуття, Майстер і Маргарита — щоб мати можливість полетіти з Воландом в інші далечіні, Пілат — одержав його собі на борошно, а Иванушка — просто знайшов себе. Письменник немов переконує нас, які б ми не були, з поганими нахилами або шляхетні за духом, ми теж можемо стати безсмертними й воскреснути, И це залежить від нас самих.
Тема безсмертя й воскресіння душі в романі М. Булгакова «Майстер і Маргарита» Майстер і Маргарита Булгаков М. А