Тільки родина — як вічна зернина
Пригадую дитячу гру, просту й наївну до краю. Доганяючи одне одного, ми намагалися доторкнутися рукою до втікача і весело гукнути: «Квач!» Але той, хто втікав, міг уникнути такого «звання», заскочивши в заздалегідь накреслене на землі коло з надписом «Хатка» і гукнувши: «Чик-чик, вдома!» Все! Уже ніхто після цього не смів доторкнутися до гравця. Аякже!
Він же був захищений рідними стінами домівки, своєю родиною, хоч і уявною, але неперевершено могутньою й авторитетною.
Що ми, малі, тоді розуміли в цій грі? Яка підсвідома життєва
Просто підказав генетичний інстинкт.
Збігли, спливли роки, а відчуття захищеності, душевного комфорту, впевненості, спокою, тобто, всього, що дає людині віру в сонячний завтрашній день, залишилося назавжди.
Родина, домівка, біла моя хата… І хоч моє покоління здебільшого виросло в міських квартирах, все одно — це ота біла хата, і вишневий садок біля неї, і криниця з журавлем, і стежка, що біжить від воріт у широкий світ, і мамині рушники, і образи в покутнім кутку, і вечорова ніжна пісня,
Родина сильна взаємною любов’ю всіх її членів, доброзичливістю, взаєморозумінням, взаємопідтримкою. Які б випробування не випали на долю людини, вона повинна мати прихисток саме в стінах рідного дому, де її завжди зрозуміють правильно, і пожаліють, і допоможуть, і скажуть в очі гірку правду, коли це необхідно, і суворо посварять, але — тільки з любов’ю і тільки в ім’я справедливості. В такій родині діти шанують і поважають батьків, а батьки, у свою чергу, з уважністю слухають судження своїх дітей, поважаючи їхню людську особистість, не принижуючи їхньої гідності.
Ідеал такої сім’ї бачимо в прекрасному творі — романі Івана Багряного «Тигролови». Кращі традиції народної педагогіки діють тут на повну силу; тепло й затишок домівки Сірків пробуджують у нас непереможне бажання
І самим побудувати своє родинне життя за такою зразковою моделлю. Григорій Многогрішний, прекрасний юнак із трагічною долею, прийшов у цю родину шляхом багатостраждальним і тяжким і знайшов у ній своє щастя. Та й як було його не знайти! Сам Бог послав хлопцеві зустріч із людьми, які стали для нього сім’єю, бо прийняли як рідного сина, не питаючи, хто він і звідки, як потрапив у цей схований від людського ока куточок тайги. Людина в біді — значить, треба рятувати.
Цей гуманний принцип — одна з основних рис української ментальності.
Найголовніші цінності життя — праця, кохання, вірність, доброта, мрія, милосердя, доброзичливість — формуються у сім’ї, в рідній домівці. Родина тримається на авторитеті батьків. В українських сім’ях плекалася повага до матері й батька, засновані на заповідях Святого Писання.
Генетичними рисами носіїв української ментальності вважалися споконвіку такі, як щирість, гостинність, доброзичливе ставлення до людей, привітність, делікатність, співчутливість, побратимство. Усі ці якості особистості утверджувала народна українська педагогіка, доводячи, що моральні принципи дітей стають незаперечними стійкими переконаннями тільки тоді, коли батьківський приклад освітлює життєву дорогу молодого покоління.
Тільки родина — як вічна зернина