Трагічне явище української еміграції у новелах Стефаника
Стефаник Народився в с. Русов на Станіславщині в родині заможного господаря. Навчався уРусівській і Снятинській школах, польській гімназії ум. Коломия, з 1892р. — на медичному факультеті Краківського університету.
Після закінчення університету займався літературною і громадською роботою. З 1908 р. був обраний депутатом віденського парламенту. Входив до складу урядової делегації ЗУНР, яка приїжджала 1919 р. до Києва в зв’язку з об’єднанням ЗУНР і УНР.
З 1910 р. ідо останніх днів жив у рідному селі з родиною.
Прозаїк. Автор оповідань
Письменник створив вражаючу за силою впливу на читачів картину з життя сільської бідноти та наймитів, розкривши конфлікти епохи і складні душевні переживання
Тема еміграції зачіпається у ряді творів Стефаника: «Кленові листки», «Осінь», «Мамин синок». Новела ж «Камінний хрест» цілком присвячена темі еміграції. У, ній письменник розкрив ті причини, що гнали бідняків у чужі невідомі краї. Іван Дідух наймитував, потім 10 років відбув у війську, а коли повернувся на село, батько й мати вже померли, лишивши йому завалену хату та букатку горба.
Він почав господарювати на цьому горбі. Вік свій збув бідняк на тім горбі, а не вибився з нужди. Сини не хотіли лишатися після нього наймитами, вимагали «завезти» їх до землі та дати хліба. «Два роки нічого в хаті не говорили, лиш Канада та й Канада…» Спродавши усе, старий їде шукати землі й хліба, а жінці каже, що везе її в далеку могилу, що вже на горбі поставив собі і їй кам’яний хрест.
Не зазнавши щастя тут, Дідух не сподівався знайти його й на чужині.
Влучно автор розповів про той хрест, бо саме хрест можна ставити на житті людським, такому важкому і невдячному, як у Івана. Чужина для нього — смертний кінець тяжкої долі.
Так влучно і точно Стефанику вдалося передати внутрішній біль героя тільки тому, що він був нерозривно пов’язаний зі своїм народом, писав картини з життя, переймався цими проблемами з великим переживанням за подальшу долю кожного селянина.
Я читав «Камінний хрест», співчував його героям, а в уяві поставили мої сучасні співвітчизники з їх самотністю в інших державах, де з ними поводяться зверхньо. Але тисячі їх змушені від’їздити за кордон, бо їх праця тут, на батьківщині, нікому не потрібна або ж оплачується так, що людина не спроможна навіть прогодувати власну родину. А як часто трапляється, що й зовсім немає роботи!..
Чому в нашій державі заробітна платня більшості населення не досягає навіть прожиткового мінімуму, тоді як у багатьох закордонних країнах допомога непрацюючим виплачується з розрахунку, щоб людина ні в чому потрібному собі не відмовляла? Невже ми, українці, гірше працюємо чи є другосортними? Як покращити таку ганебну ситуацію?
Мабуть, я поставив багато питань, але вони завжди спонукають до пошуку відповідей. Можна скільки завгодно говорити, що ми — працелюбна нація, на яку чекає щасливе майбутнє після важких років перетворень, але, я гадаю, доки буде зберігатися величезна різниця між зарплатою рядових українців і урядовців, законотворців, доти герої «Камінного хреста» будуть множитися.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)Трагічне явище української еміграції у новелах Стефаника