Твір на повість Василя Бикова «Обеліск»
Величезний інтерес представляє творчість відомого білоруського письменника Василя Бикова. Велика кількість повістей, оповідань було присвячено Великій Вітчизняній війні, героїзму й мужності наших людей. Розквіт творчості письменника довівся на шістдесяті-сімдесяті роки. Саме в тої годину побачили світло такі великі добутки автора, як «Сотників», «Дожити до світанку», «Вовча зграя» і інші. Події Великої Вітчизняної війни йз годиною не втрачають свого значення.
Не випадково письменники й поети, публіцисти й драматурги знову
Для літературних творів першого військового років було характерно прагнення письменників до епічного охоплення й осмислення дійсності. У художній літературі післявоєнних десятиліть на перший план виступають тими пережитого під година війни й переосмислення подій того років. Саме до цього періоду ставитися й творчість В. Бикова.
Незважаючи на ті що більшість його повістей присвячені темі війни, смороду значно відрізняються від добутків інших авторів, що писали про цей година. Письменника в першу чергу
«Перший же його зворот» дозволяє нам увійти в мир героїв і виявитися свідками тихнув подій, які відбуваються з ними в ці трагічні військові дні. Іншою відмітною рисою добутків В. Бикова є ті, що герої письменника, потрапляючи в незвичайні ситуації, розкриваються йз зовсім несподіваної сторони. Від як сказавши один з героїв В.
Бикова: «Від що значать умови. Співуче, в одних умовах розкривається одна частина характеру, а в інші — інша. Тому в шкірної години свої герої». Найбільше яскраво це проявляється в непростих умовах війни.
У своїй повісті «Сотників» письменник показує, як дуже сильний фізично й на перший погляд ідейний хлопець насправді, потрапляючи в складну обстановку, виявляється боягузом і негідником, а зовні слабкий і м’який по характері Сотників — духовно сильною й чесною людиною.
Алі найбільшою мірою проблема морального вибору відбита в повісті В. Бикова «Обеліск», у якій автор розповідає про непросту, трагічну частку звичайного сільського вчителя Алеся Івановича Мороза. У серцях своїх односільчан він назавжди залишається щирим героєм, хоча офіційно таким і не був визнаний. І вже по закінченні багатьох років після війни один з молодих чиновників затверджує, що вчинок учителі не можна назвати подвигом Уперше про Алесе Івановича мі довідаємося з оповідання Ткачука, присутнього на похоронах учителя, Павла Миклашевича, що всі своє життя присвятив тому, щоб учинок Мороза все-таки був оцінений як подвиг, а його ім’я внесене в список героїв, на згадку яких у селі був поставлений обеліск, Алесь Іванович дарував свою любов і турботу учням, які за довгі роки спілкування стали йому рідними. Одних він проводжав пізнім вечором додому, інших захищав від гніву батьків, бравий на собі провину дітей, що зробили погані вчинки, уважаючи, що це його недогляд як педагога.
Алі головні, Мороз не намагався зробити зі своїх учнів «відмінників навчання й слухняних зубрив», насамперед, він намагався допомогти стати їм теперішніми людьми.
І всі подальші події підтвердили правильність цього вибору. У повісті є прекрасні рядки про сільських учителів, і не можна не відзначити, з якою вірогідністю розповідає автор про їхню величезну роль у духовному розвитку народу. «Мороз був одним з їх, хто зробив для людей багато, годиною на свій страх і ризик, незважаючи на труднощі й невдачі». Таким був Алесь Іванович у мирний година.
Коли ж почалася війна, він не покинувши рідні місця, не виїхав скоропалительно в Мінськ разом з райкомовцами, а домігся дозволу в німецької влади продовжувати роботові в школі.
Мороз уважав, що «не для того він олюднював цих хлопців, щоб їх потім расчеловечили». На відміну від тихнув, хто перетерпів перетворення з помічника прокурора в поліцая, а з господарського колгоспника в лютого ненависника Радянської влади, Алесь Іванович залишився самим собою, залишився вчителем, допомагав партизанам Алі воістину суворі випробування випадають на частку хлопців, беззавітно відданих своєму наставникові.
Намагаючись урятувати від арешту Мороза, хлопці виявляються в полоні в німців. Алі навіть під катуваннями фашистів, яким піддаються хлопці, ніхто з їх не говорити про Алесе Івановича. Добровільна здача Мороза німцям може бути розцінена різними читачами по-різному.
Я ж думаю, що цей учинок Алеся Івановича був сообразован не з відверненими правилами поведінки, а з вимогами його особистої совісті, з його розумінням свого людського й учительського будинку: він не міг зрадити своїх учнів, не міг кинути їх одних у передсмертну час. І до останнього моменту Мороз залишався шляхетною людиною, не вважаючи собі героєм. Він намагався побадьорити, заспокоїти хлопців. На щастя, перед стратою одному йз хлопчиків удалося бігти, він був важко поранень, алі зміг вижити, а через багато років продовжив справу свого вчителя.
Алесь Іванович Мороз зустрів смерть разом зі своїми дітьми, як Янош Корчак, польський учитель, що пішов у газову камеру разом з учнями. Автор ніде не згадує цього імені, алі аналогія виникає сама собою В.
Биків звертається до вічних, «нетлінним» темам. Ідея доброти й самопожертви завжди тривожила розуми й серця найвидатніших російських письменників. Мі знаходимо її в роздумах Болконского й Безухова, Раскольникова й князя Мишкіна про життя й смерть, про людський борг і гуманізм, у суперечках Иешуа й Пілата про щирі людські цінності. Як і багато інших добутків письменника, повість «Обеліск» робить велике враження, змушує багато про що задуматися.
Я думаю, що шляхетна людина, навіть якщо він фізично слабшав, поодинці здатний зробити героїчний учинок, піти на самопожертву зазаради порятунку ще більш слабких і беззахисних.
Таким чином, розповідаючи у своїй повісті про життя й героїчний учинок свого героя, В. Биків намагався відповістити на головні запитання: як серед жахів війни людям вдається зберегти в собі істинно людське: доброту, любов, жаль, готовність прийняти смерть за своїх близьких. І в цьому плані головна думка «Обеліска» виходить далеко за рамки опису подій війни й стикається йз кращими традиціями вітчизняної літератури — пошуком моральних істин, до яких постійно зверталися у своїх добутках такі письменники, як Л. Толстой, Ф.
Достоєвський, М. Булгаков і багато хто інші. Обеліски…
Обеліски… Багато їх на моїй рідній землі. Для міні смороду — символ величі духу полеглої й моральної чистоти живучих Проходять десятиліття, алі ідеї самопожертви в ім’я Батьківщини живуть.
Смороду живі в тихнув старих, які молодими пройшли війну, в «дітях війни», які виростили нове покоління з ідеалами відданості Батьківщині.
Твір на повість Василя Бикова «Обеліск»