Твір по оповіданню Серафімовича «Як вішали»
В 1908 році в 2-м збірнику товариства «Знання» було надруковане оповідання Серафімовича «Як вішали» . У властивій йому манері строгої правдивості викриває письменник бездушшя й жорстокість царських катів. Спокійно, як про щось звичайному, розповідає городовий матері страченого про те, як вішали її сина. Юнак загинув внаслідок безглуздої помилки: «випливало» стратити Николюкина, а привели Миколаєва.
Буржуазна критика (В.
Кранихфельд, В. Гофман), звівши зміст оповідання до випадкової обставини, трактувала його як «банальний
До долі присуджених Криницкий зовсім байдужий, він зосередив всю увагу на переживаннях начальника в’язниці. Звичайно, і такий прийом — розкриття характеру ката зсередини — теж правомірний, однак важлива позиція письменника Переживання ката, що вішає людей за гроші, розкриті й в оповіданні
«. Однак і Коцюбинський, і Серафімович усі зводять до доль тих, кого вішають: революціонери в оповіданні українського письменника, мужність і стійкість яких перевертає душу ката, що прийшов до думки про необхідність повісити царя; безневинно загиблий юнак і горе його матері в оповіданні Серафімовича Оповідання «Як вішали» — гнівний викривальний документ. Можна знайти чимало реальних відповідностей тому, що описано в ньому. Так, в одному з номерів сатиричного журналу «Маски» була поміщена карикатура на одеського градоначальника Каульбарса. Під карикатурою написано: «Нова порода хижаків з породи барсів — Каульбарс.
Живе на півдні, в Одесі.
Кровожерливий, мудрий і має всі якості державного діяча, тому що знаходить, що суд — річ зайва, а щоб уникнути частих судових помилок легше й простіше застосовувати страту без суду». Це не що інше як іронічний виклад слів самого Каульбарса, що писав у наказі: «У випадку виникнення де-небудь безладь вимагаю самої рішучої дії зброєю». Ті городові, які розправилися з Николаевим, і були виконавцями наказів каульбарсов.
Твір по оповіданню Серафімовича «Як вішали»