Твір по роману М. О. Шолохова «Піднята цілина» і сучасній публіцистиці)
Де вони, слова, коли говоримо про людське горе? Чому завжди так важко писати про це та удвічі сутужніше, коли горе це, страждання ці невиправдані, не осяяні прагненням до цієї великої мети, для якої і життя віддати можна не замислюючись?
Важко писати, неможливо і забути горе, як би далеко не відсунув час ті дні. Це борг наш, хрест наш, як би не намагалися ми забути про нього. Колективізація — слово це, що було колись символом чогось грандіозного-радісного, символом переходу до нового кращого життя, для наших сучасників звучить зловісно. Чи виправдані
Як це було, знають ті, кого торкнулася ця нещадна хвиля, ті, хто був свідком великого і жорстокого перелому. Пізно дізнаючись правду про сталінську епоху, ми звикаємо вважати багато добутків, написаних в той час, пристосовницькими. І не завжди зауважуємо серед них ті, що правдиво відбили епоху. «Піднята цілина» М. О. Шолохова теж не уникнула переоцінки. Тільки зараз, перечитуючи її новими очами, ми раптом відкриваємо багато того, чого не зауважували або не хотіли зауважувати раніше. І в той же час розуміємо, як відрізнявся цей роман своєю талановитістю, реалізмом від багатьох інших добутків
Проста і зрозуміла мова «Піднятої цілини».
Ясна головна думка: прекрасний народ наш, щирі комуністи, як би не було важко і боляче, готові йти вперед до наміченої мети. Чи винуваті селяни в тім, що важко і боляче їм було відривати від себе те, що століттями було звичним? Чи винуваті Нагульнов, Давидов і інші в тім, що помилялися на цьому шляху до нового, адже вони так вірили в революцію?
Часом говорять про «помилки гремячинських комуністів». Помилки… Але хто від них міг бути застрахований у ті роки, коли невідомий був шлях, по якому треба йти.
Давидов погано розбирався в людях, але не від небажання їх зрозуміти, а від невміння. І хіба не карає він сам себе за це? Розплата — смерть! «Перегини» Нагульнова… Що вони в порівнянні з тими страшними перегинами в масштабах всієї країни, які не обійшли і самого Макара!
Поруч із теперішніми комуністами є і кар’єристи, що поспішають виконати будь-яке веління зверху, будь воно навіть натяком, як у сталінській статті «Запаморочення від успіхів», що звалює відповідальність за невдачі і невдоволення на «Перегини» на місцях. «…У Гремячинському колгоспі панує затиск самокритики, Нагульнов терор улаштував…», «побив наганом до нестями одного середняка-одноосібника…» — це обвинувачення Самохіна на бюро райкому на адресу Макара. Що стоїть цим людям перевернути зміст вчинків людини нагору дном, якщо «потрібно принести когось у жертву»! Шолохов, можливо сам того не усвідомлюючи, реалістично описав у цьому «суді» над Нагульновим одну із численних сфабрикованих справ проти «ворогів народу».
Болючіше всього проїхало колесо колективізації по середняках. Скільки їх, що заробили своє добро тяжкою працею, було розкуркулено і заслане! По-справжньому про те, як проходила колективізація, що вона значила у долях нашого народу, ми довідаємося лише зараз зі спогадів, документальних свідчень, робіт істориків та ін.
Пишуть про неї й ті, кого великий перелом торкнувся близько і боляче, сатирики і, звичайно, публіцисти. Є. Манько і О. Черняк у статті «Перші з’їзди Рад» в «Правді» говорять про те, що Ленін вважав, що все повинне грунтуватися на добровільності. Декрет про землю зробив селянина її хазяїном, відкрив простір для вільної праці. Колективізація забрала у селянина цю землю. «Колективізація: як це було».
Ця публікація О. Ільїна вражає страшними цифрами і фактами. Скільки працівників втратило село, скільки худоби загинуло від рук що не приєдналися! Ревізія ленінського кооперативного плану дорого обійшлася нашому народу, залишивши слід і в сучасному селі.
Багато написано про цю епоху, але ніколи не зможуть викинути цю тему за борт література і публіцистика. Це наш біль, ми зобов’язані пам’ятати про нього і в ім’я великого перелому нашого часу. Віддамо ж данину тим, хто постраждав під час грандіозних змін і великих помилок та злочинів, а також і тим, хто, незважаючи ні на що, продовжував вірити справі партії і зберігати революційні ідеали!
Твір по роману М. О. Шолохова «Піднята цілина» і сучасній публіцистиці)