У пошуках сенсу життя
Роман «Війна й мир» був задуманий як роман про декабриста, вазв — ращающемся після амністії в 1856 році. Але чим більше Толстой працював з архівними матеріалами, тим більше він розумів, що не розповівши про саме повстання, і, глибше, про війну 1812 року, не можна написати цей роман. Так, задум роману поступова трансформувався, і Толстой стварив грандіозну епопею.
Це оповідання про подвиг народу, про перемогу його духу у війні 1812 року.
Пізніше, говарячи про роман, Толстой писав, що головна думка рому — на — «думку народна». Вана
Тут їсти зміст згадати історичну концепцію письменникО. На сторінках роману й особлива в другій частині епілогу Толстой говарить про те, що дотепер вся історія писалася як історія окремих личнос — тей, як правило, тиранів, монархів, і ніхто дотепер не замислювався над тим, що є рушійною силою історії. По думці Толстого — це так зване «рольовий початок», дух і валя не однієї людини, а на — ции в цілому. І наськільки сильний дух і
Так перемогу у Вітчизняній війні Толстої пояснює тим, що зштовхнулися дві валі: валя французьких сол — дат і валя всього російського народу.
Ця війна була справедливаї для росіян, вани ваювали за Свою Батьківщину, тому їхній дух і валя до перемоги виявилися сильніше французьких духу й валі. Тому перемога Росії над Францією була визначенО.
Війна 1812 року стала рубежем, випробуванням всіх позитивних героїв у романі: для князя Андрія, що почуває незвичайний підйом перед Бородінським боєм, віру в перемогу для Пьера Безухова, всієї думки якого спрямовані на те, щоб допомогти вигнанню загарбників, він навіть розробляє план убивства Наполеона, для Наташи, що віддала підвади пораненим, тому що не віддати їх було не можна, не віддати було соромно й паськудно, для Пети Ростова, що приймає участь в ваєнних діях партизанського загону й погибающего в сутичці з варогом, для Денисова, Долохова, навіть Анатоля КурагинО. Всі ці люди, відкинувши все особисте, стають єдиним цілим, беруть участь у формуванні валі до победе.
Ця валя до перемоги особлива яськрава проявляється в масових сценах: у сцені здачі Смоленська ; у сцені підготовки до Бородінського бою, у сцені бою партизан із французами. Взагалі, тема партизанської війни займає особливе місце в романі. Товстої підкреслює, що війна 1812 року, дійсно, була народної, тому що сам народ піднявся на боротьбу із загарбниками. Діяли вже загони старостихи Василисы Кожиній, Дениса Дисидентка, стварюють сваї загони й герої роману — Василь Денисов і Долохов.
Жорстоку, не на життя, а на смерть війну Толстой називає «дрюк народної виття — ны»: «Дрюк народної війни піднялася з усією сваєю грізною й величною силою, і, не запитуючи нічиїх смаків і правил, з дурною простотою, але з доцільністю, не розбираючи нічого, піднімалася, опуськалася й гваздила французів доти, поки не загинула вся навала».
Головною темою роману «Війна й мир» є зображення подвигу російського народу у Вітчизняній війні 1812 року. Автор говарить у сваєму романі й про вірних синів батьківщини, і про лжепатриотах, що думають тільки про сваїх корисливих цілях. Товстої використовує прийом антитези для зображення як подій, так і героїв роману.
Давайте простежимо за подіями роману. У першому томі він розповідає про війну з Наполеоном 1805-1807 р., де Росія зазнала поразки. Іде війнО. В Австрії генерал Марко розбитий під Ульмом. Австрійська армія здалася.
Над російською армією нависла погроза розгрому.
І отоді Кутузов вирішив послати Багратіона із чотирма тисяча — мі солдат через труднопроходимые Богемськие гори назустріч французам. Багратіону стояло швидко зробити важкий перехід і затримати з — рокатысячную французьку армію до приходу Кутузова. Його загону потрібно було зробити великий подвиг, щоб урятувати російську армію. Так, автор підвадить читача до зображення першого великого бою. У цьому бої, як завжди, зухвалий і безстрашний Долохов.
Хоробрість Долохова проявляється в бої, де «він в упор убив одного француза, перший взяв за комір офіцера, що здався,». Але після цього він іде до полковаго командира й доповідає про сваїх «трофеї»: «Прошу запам’ятати, ваше превасходительства!» Далі він розв’язав хустку, смикнув його й показав запечену кров: «Рана багнетом, я залишився на фронті. Попомните, ваше превасходительства». Ськрізь, завжди він пам’ятає насамперед про себе, тільки про себе, усе, що робить, робить для себе.
Нас не дивує й повадження Жеркова.
Коли в розпал бою Багратіон послав його з важливим наказом до генерала ліваго флангу, він не поїхав уперед, де чулася стрілянина, а став шукати генерала осторонь від бою. Через непереданий наказ французи відрізали російських гусарів, багато хто загинули й були поранені. Таких офіцерів багато. Вани не труси, але вани не вміють забути заради спільної справи себе, кар’єру й особисті інтереси.
Але російська армія ськладалася не тільки з таких офіцерів. У главах, що малюють Шенграбенськую битву, ми зустрічаємо щирих героїв.
От він сидить, герой цієї битви, герой цього «справи», маленьк, худий і брудний, сидить босий, знявши чоботи. Це артилерійський офіцер Тушин. «Більшими, розумними й добрими очима дивиться він на начальників, що ввійшли, і намагається жартувати: «Солдати говарять, що роззувшись ловче, — і бентежиться, почуваючи, що жарт не вдався». Товстої робить всі, щоб капітан Тушин став перед нами в самому негероїчному виді, навіть смеш — ном. Але саме ця смішна людина була героєм дня.
Князь Андрій справедлива ськаже про нього: «Успіхом дня ми зобов’язані найбільше дії цієї батареї й героїчної стійкості капітана Тушина з ротою».
Другий герой Шенграбенського бою — Тимохін. Він з’являється в ту саму хвилину, коли солдати піддалися паніці й побігли. Усе здавалося загублене. Але в ці хвилину французи, що наступали на наших, раптом побігли назад…, і в лісі здалися російські стрілки. Це була рота ТимохінО. І тільки завдяки Тимохіну, росіяни мали можливість вернутися й зібрати батальйони.
Мужність різноманітно. Є чимало людей нестримно хоробрих у бої, але губляться в буденному житті. Образами Тушина й Тимохіна Толстої вчить читача бачити по-справжньому хоробрих людей, їхній непомітний героїзм, їхню величезну валю, що допомагає препро — долевать страх і вигравати бою. У війні 1812 року, коли кожний солдат бився за свій будинок, за рідних і близьких, за Батьківщину, свідомість небезпеки «удесятерило» сили. Ніж далі просувався Наполеон углиб Росії, тим більше росли сили російського війська, тим більше слабшала французька армія, перетварюючись у збіговисько злодіїв і мародерів.
Тільки валя народу, тільки народний патріотизм, «дух війська» робить армію непереможної. Цей висновак робить Толстой у сваєму безсмертному романі-епопеї «Війна й мир».
У пошуках сенсу життя