Відображення прагнення народу до національної самостійності до волі у поемі І. Франка «Мойсей»
Неволя ще ніколи не прикрашала життя, нікому не давала снаги жити та працювати. Тому й боровся український народ за свою самостійність, за волю. Довгий шлях довелося пройти йому, і не просто пройти, а зі зброєю в руках, бо доволі вже було терпіти знущання усіх поневолювачів.
Саме про це і розповідає у своїй поемі «Мойсей» великий син великої України Іван Франко. Поема «Мойсей» — справжній заповіт українському народові, який
…замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу, Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Ятрить
Мойсей веде ізраїльтян, щоб знайти пречудову йорданську долину. На початку поеми ми бачимо розгублених, змучених людей,
Зневірився люд і сказав: «Набрехали пророки! У пустині нам жить і вмирать! Чого ще ждать! І доки?» Але Мойсей, справжній пророк, не може спокійно дивитися, як змінилися думки колись волелюбного народу, не може мовчати, коли люди перестали вірити самим собі, у свої сили.
Адже Все, що мав у житті, він віддав Для одної ідеї, І горів, і яснів, і страждав, І трудився для неї.
Проте Мойсей — вже не той Мойсей, якого пам’ятають люди. За сорок років блукань та пошуків змінилися і його голос, і його фізичні сили. Але в душі його горить вічний вогонь, який і веде його уперед, до землі обітованої.
Пророк, наперекір волі громади, яка за намовленнями Датана і Авірона заборонила йому говорити, все ж таки промовляє до народу. Він звинувачує людей у тому, що вони віддалися лінощам, духу рабської покори, стали задовольнятися низьким, напівтваринним животінням:
М’ясо стад їх, масло і сир — Се найвищая ласка.
Хіба так можна жити, хіба це життя? Тому і закликає Мойсей народ іти вперед, не сидіти на місці, не чекати, доки на них зійде божа благодать. Треба самим шукати шлях до кращого життя. А в це пророк вірить, вірить, що народ підніметься і вирушить у великий похід до волі:
І я знаю, ви рушите всі, Наче повінь весною. Та у славнім поході своїм Не питайте за мною!.. Най наперед іде ваш похід.
Наче бистрії ріки!
Але знавісніла юрба проганяє пророка піл ніч у пустелю, як це завжди робилося і робиться у нашій громаді. Згадаємо і Шевченка, та й самого Франка, з яким зрадники вели виснажливу боротьбу. І в цьому випадку психологія рабів-ізраїльтян — це психологія рабів-українців. Всупереч всьому Мой-сей зізнається людям у любові, безмежній любові:
О Ізраїлю! Якби ти знав, Чого в серці тім повно! Якби знав, як люблю я тебе!
Як люблю невимовно!
Ми ніби чуємо схвильований голос самого І. Франка, який звертається до рідної України.
І хоч які випробування не випадають на долю пророка, він не сходить з обраного шляху. Малює йому Азазель дуже страшну картину: євреї бродять у крові, бо на них нападають сусідні племена, які роздирають Ізраїлеву землю поміж собою. Як це перегукується з історією нашого народу, з її кривавими сторінками! Але стверджує Бог, до якого у розпачі звертається Мойсей, що прийде час, і він виведе народ ізраїльський «на підбої і труди», що знайде він скарби іор-данської долини. Єгова картає Мойсея за те. їло він занепав духом.
Але зерна, посіяні ним, не пропали марно. З часом євреї зрозуміли, кого вони втратили. А значить, повернули на той шлях, яким вів їх до свободи боговірний пророк.
Легковажний натовп став народом-монолітом, який змітає зі свого шляху підступно-корисливих датанів і авіронів. Керівництво повсталими бере на себе «князь конюхів» Єгошуа, який закликає до зброї і проводить їх до землі обітованої — значить, волю здобуто:
Єгоішуа зично кричить: «До походу До бою!» Ще момент — і Єгошуї крик Гірл сто тисяч повторить: Із номадів лінивих ся мить Люд героїв сотворить…
Мрії І. Франка про самостійність України, про волю здійснилися. Але нелегким шляхом довелося йти українському народу. Проте він дійшов до «землі обітованої», як і пророкував поет:
Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі… І глянеш., як хазяїн домовитий, По своїй хаті і по своїм полі.
Я вірю, що Україна буде завжди вільною і буде завжди вільним український народ!
Відображення прагнення народу до національної самостійності до волі у поемі І. Франка «Мойсей»