Вірш «Я пам’ятаю дивовижне мгновенье»: сприйняття, тлумачення, оцінка Пушкін А. З
Вірш «Я пам’ятаю дивовижне мгновенье»: сприйняття, тлумачення, оцінка Олександр Сергійович Пушкін — супутник багатьох поколінь от уже два сторіччя. До його ім’я слух звик з дитинства. Про нього говорять — «мій Пушкін».
У цьому ознака особливо довірчих відносин, відкритості почуттів і відданості поетові. У російській літературі Пушкін першим з такою глибокою щирістю розповів про любов, що піднімає людини. Він тріпотів «перед потужною владою краси», випробовуючи нез’ясоване щиросердечне хвилювання. Поет «вселив
Але й сам через все життя проніс чисті й ніжні почуття до тих, хто дарував йому світлу радість натхнення. Любов у поезії Пушкіна — це глибоке, морально чисте й самовіддане почуття, що облагороджує й очищає людини
От рядка із чудового вірша, що він присвятив Ганні Петрівні Керн:
Я пам’ятаю дивовижне мгновенье:
Переді мною з’явилася ти,
Як скороминуще виденье,
Як геній чистої краси.
Такими прекрасними словами про могутню й доброчинну силу любові починається одне із самих чудесних послань росіянці й світової поезії. Вірші «співають» і «сміються».
Вірш «Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…» було написано в 1825 році. Воно вражає дивною стрункістю. Цей добуток розділений на три зовсім рівні частини, і кожна пронизана особливим, їй тільки властивим тоном. Перша відкривається словами «Я пам’ятаю дивовижне мгновенье» і присвячена спогаду того, що було. Очевидно, в уяві Пушкіна виник петербурзький вечір в Олениних, перша зустріч, «милі риси», «голос ніжний».
У цьому рядку значеннєвий наголос падає не на дієслово «пам’ятаю», а на слово «дивовижне», що поет, як правило, уживає не в сучасному значенні, а в самому що ні на є прямому — у тім, у якому воно пов’язане із чудом, із чарівництвом. У пушкінському вірші рідко, але все-таки зустрічаються різні тропи, які допомагають нам побачити нові риси й грані зображуваного, глибше зрозуміти зміст. Пушкіна в цьому вірші неймовірно точний у передачі значеннєвого відтінку слова:
Переді мною з’явилася ти…
Не «виникла», не «опинилася», а саме «з’явилася», не залишаючи сумніву в тім, що мова йде про явище героїні поетові, нехай і короткочасному:
Як скороминуще виденье…
Але по тривалості цілком достатнє, щоб сповна його оцінити, щоб запам’ятати його таким, яким воно простромило й уразило душу:
Як геній чистої краси…
З’ясувалося, що «геній чистої краси» запозичений поетом з вірша Жуковського «Я музу юну бувало…», де так назване божество
Наступили важкі роки вигнання. Поет говорить про цей час:
У глухомані, у мороці заточенья
Тяглися тихо дні мої
Без божества, без вдохновенья.
Без сліз, без життя, без любові
Сльози, любов, вдохновенье — от супутники справжнього життя. Поет згадує важкі роки, 1823 — 1824, коли його осягло розчарування в житті. Цей подавлений стан тривав недовго. І до нової зустрічі Пушкін приходить із відчуттям повноти життя
Раптом «душі настало пробужденье» і неї охопив порив колишніх, чистих і свіжих почуттів. Властиво, заради цього й написаний вірш: душі, що пробудилася, знову з’явилася та, хто персоніфікує собою «геній чистої краси», воскрешає для людини «і божество, і вдохновенье». Пробужденье — виденье — упоенье — вдохновенье — ці слова характеризують стан людської душі, соприкоснувшейся з великою цінністю, з «генієм чистої краси».
Останні два вірші повторюють початок вірша. Вони знаменують повернення до юності. Пробужденье душі відкрило Пушкіну можливість захвату творчістю, натхнення, а разом з тим упоенье життям. Пробуджена душа розкрилася й для творчості й для сліз. І для любові
Основна думка вірша — світла пам’ять про любов і радість несподіваної зустрічі з тим, що, здавалося, втрачено назавжди — передається Пушкіним з поступовим і зростаючим рухом. Спочатку смутний і ніжний спогад, потім сумна свідомість втрати й, нарешті, зліт радості й захвату. Це прекрасно відбив у музиці Михайло Іванович Глинка, що написала на пушкінські слова один із самих чудових своїх романсів. Якщо вслухатися в його звучання, ми ясно розрізнимо всі етапи, по яких ішла думка Пушкіна.
Крім музики Глинки самі вірші відразу ж захоплюють своїм звучанням. Спочатку м’яко й тихо, а потім усе швидше й швидше йде їхня наростаюча мелодія, дозволяючись стрімким, торжествуючим акордом. Що ж надає віршу особливу музикальність?
Може бути, зіграло деяку роль особливе, зручне для вимови голосних і приголосних відсутність шипляча й свистячих, перевага звуків «про», «е», «а». Але навряд чи сам поет думав про це, коли на єдиному пориві писав цей вірш. Йому, звичайно, важливо було в ту мінуту передати хвилювання, що опанувало їм.
Мелодія народжувалася як би сама собою, підказана серцем. Але бездоганний смак поета й почуття рідної мови, несказанно богатого не тільки в значеннєвому, але й у звуковому відношенні, дали йому можливість знайти самі точні за змістом і разом з тим самі мелодійні слова
Можна безліч разів перечитувати вірш, щоб знову поринути в чарівний мир пушкінської лірики. Дивно гарні слова підібрав поет, щоб виразити глибину своїх почуттів: чистих, безкорисливих, нічого не потребуючих замість. Його рядка беруть за душу, роблячи нас не свідками, а співучасниками переживань.
Вірш «Я пам’ятаю дивовижне мгновенье»: сприйняття, тлумачення, оцінка Пушкін А. З