Я любові шукала й не знайшла
Твір по літературі: Я любові шукала й не знайшла
«Я любові шукала й не знайшла»
.
Любов Вона як птах, вільна й непередбачена. Вона ширяє високо в чистому, безхмарному небі. Ти начебто відчуваєш її присутність над собою, простягаєш до неї руки — вона змахує крилом і спливає в нескінченні простори неба. Простір, у якому вона живе, захоплює тебе, і, коли раптом вдається злетіти слідом за цим птахом, тебе охоплює почуття блаженства. Ти вільний, ти летиш, охоплений відчуттям легклсти, спокою.
Але лише деяким вдається злетіти слідом
Місто Брикетів, у якому відбувається дія п’єси, начебто клітка: «Е в глибині низькі чавунні грати, за нею — вид на Волгу, на великий простір: лісу, села й проч.». У цьому місті своє життя. Лариса Дмитрівна Огудалова, чиє ім’я переводиться як «чайку», начебто птах у цій клітці. Її душу рветься в рідну стихію — стихію волі, спокою, — щастя.
Вона мріє розправити свої крила й зануритися в небесні води. Мріє про чисте почуття, вона шукає любов
Ларису оточують цинічні люди, для яких щире значення
Мати Лариси, Харита Ігнатіївна, пропонуючи дочку як товар, ловить богатеньких наречених. «Любить і сама пожити весело, — говорить Василь Данилич Вожеватов, — як кому сподобалася дочка, так і раскошеливайся». Лариса гарна, недурна, талановите, «звертання вільне, воно й тягне». Ці якості — дуже дорогий товар, за який не кожний може заплатити. Харита Ігнатіївна наживається на своїй дочці, збираючи із всіх Ларисиних залицяльників потроху.
Ларису Огудамову оточують чоловіка. Чоловіка різного років, з різними станами й різним положенням у суспільстві. Серед всіх наречених, які ходять до Лариси, виділяється Сергій Сергеич Паратов. «Блискучий пан» затьмарює всіх. Сергій Сергеич для Лариси — ідеал чоловіка. Гарний, мужній, сміливий.
Чоловік, у якого добре серце й у якому вона, за її словами, не може бути впевнена. Але ми бачимо, що Паратов далеко від ідеалу. Він, звичайно ж, смів і ризикований, він товариський, він поважаємо в суспільстві, але, мені здається, занадто сильна в ньому користь.
Можливо, у його серце живе любов до Лариси. Він, принаймні, дуже захоплений нею, але Паратов відмовляється від непорочної, щирої Лариси, від її чистої любові на користь низинних цінностей — грошей. Він говорить про себе: «У мене нічого заповітного немає; знайду вигоду, так усе продам, що завгодно».
Сергій Сергеич збирається женитися на дуже багатій дівчині. Він знайшов вигоду: заради золотих копалень він готовий продати свою волю, продати себе
Почуття ж Лариси до Паратову чисте й світле. Вона не заперечує своїх почуттів і прямо говорить, що якби з’явився Сергій Сергеич, те було б досить одного його погляду, щоб вона знову належала йому. А Сергій Сергеич начебто спеціально мучить Ларису Дмитрівну: домагається визнання, що вона його любила й любить як і раніше. Лариса чекала відповідного почуття від Паратова, але він відповів їй лише скороминущою пристрастю, захопленням.
Адже для Паратова не існує почуття ідеального. «У любові рівності немає», — говорить він. І якщо трапляється рівна по обидва боки любов, те «це якесь кондитерське тістечко виходить, якесь безе».
Лариса готова бігти з Паратовим: «Сергій Сергеич приїхав на один день, і вона кидає заради нього нареченого, з яким їй жити все життя». Паратов начебто робить на Ларису чаклунський вплив. Своїми словами, своїми обіцянками він змушує неї повірити йому знову, простити, забути образу.
Вона знову належить йому. «Ви — мій володар», — говорить Лариса Паратову.
«Я кину всі розрахунки й вуж ніяка сила не вирве вас у мене» Всі ці обіцянки були порожніми. Паратов хотів умовити Ларису поїхати з ним за Волгу. Останні дні свого холостяцького життя він збирався провести як можна веселей і для цього запросив Ларису Дмитрівну
Лариса повірила обіцянкам Паратова, а він убив у ній останню віру в те, що теперішня любов існує. «Вигар жагучого захоплення незабаром проходить, — говорить Паратов, — залишаються ланцюги й здоровий розум, що говорить, що цих ланцюгів розірвати не можна, що вони нерозривні» А знаючі Паратова люди, такі як Вожеватов і Кнурів, затверджують, що яким би сміливим Сергій Сергеич не був, а мільйонну наречену на Ларису не проміняв би.
Романс, що Лариса співала гостям, дуже точно характеризував стан героїні:
Не спокушай мене без нестатку
Поверненням ніжності твоєї
Паратов знову збудив у Ларисі почуття до нього, хоча вона вже упокорилася зі своїм положенням. Вона вирішила вийти заміж за Карандишева, мріяла про просте життя в Заболотье, мріяла гуляти по лісах, збирати ягоди, гриби. «Я принаймні душею відпочину, — говорить Лариса, — нехай там і дико, і глухо, і холодно; для мене після того життя, що я тут випробувала, усякий тихий куточок здасться раєм
Юлій Капитонич Карандишев, можливо, любить Ларису. Він захоплюється нею, боготворить її. Три роки він доглядав за Ларисою. Терпів Юлій Капитонич і глузування, і те, що притримували його в наречених про всякий випадок. І нагороджений він був за сталість, за терпіння.
Лариса ж збирається за нього заміж від безвихідності: «Не приписуйте мого вибору своїм достоїнствам» — говорить Лариса Дмитрівна. Вона не заперечує, що Карандишев для неї — соломинка, за якої хапається потопаючий». Але Карандишев самолюбний. Для нього неважливо, що Лариса його не любить.
Головне, щоб сторонні думали, що вибір Ларисин був вільний, що вона воліє його іншим залицяльникам. Лариса для Карандишева є як би сходинкою у вище суспільство міста. Він хоче домогтися поваги Кнурова, Вожеватова, Паратова…
У той час як Лариса Дмитрівна хоче виїхати в Заболотье, хоче тиші й самоти, Юлій Капитонич спеціально водить її по вулицях. «Йому покрасоваться хочеться. Та й не дивно: з нічого так у люди потрапив», — говорить Харита Ігнатіївна. Йому хочеться повеличатися, погордитися, адже він «улазить у краще суспільство».
Ларисі Карандишев неприємний: «Е як я можу поважати людини, що равнодушно зносить глузування й усілякі образи!» Вона соромиться за Юлія Капитонича. Тим, що Паратов, Вожеватов да Кнурів знущаються з Карандишевим, вони терзають Ларису
Василь Данилич Вожеватов є другом сім’ї Огудалових. Він знає Ларису з малого років. І вона йому теж подобається. Але, як поважна людина в суспільстві, із цінностями начебто купецького слова, він не дає волю своїм почуттям. Навіть коли Лариса Дмитрівна просить його про допомогу, коли його підтримка необхідна їй як ніколи, він відмовляється допомогти їй усього лише тому, що програв її в суперечці із Кнуровим.
Вожеватов навіть бачить певну вигоду в тім, що програв: витрат менше.
Мокій Парменич Кнурів уважає, що вони, близькі друзі Лариси, зобов’язані взяти участь у її долі. Кнурів відразу визначає Ларису як річ: «А добре б з такою панянкою в Париж прокотитися на виставку». Він уважає, що не створено Ларису для бідного сімейного життя, у ній немає земного, життєвого. «Ця жінка створена для розкоші, — говорить Кнурів. — Дорогий діамант і дорогою оправи вимагає».
Мокій Парменич пропонує Ларисі своє заступництво. Він як би хоче виступити в ролі ювеліра, що і камінь відточить, і оправу підбере дорогу
Лариса розуміє, що всі сприймають її як річ: «Я бачу, що я для вас лялька; пограєте ви мною, зламаєте й кинете».
Зрештою Лариса Дмитрівна виявляється на розвилці. У неї три шляхи. Перший — упокоритися із принизливим положенням, вийти заміж за Карандишева, що простить їй всі, виїхати в Заболотье, де продовжувати тихо жити й господарювати; другий — зізнатися собі, що є річчю, причому дорого річчю, і бути під покровительст-вом Кнурова. Зануритися в розкіш, блиск. І третій — самоубийствое Під час розмови з Паратовим Лариса згадувала про самогубство: «Для нещасних людей багато простору в божому світі; от сад, от Волга.
Тут на кожному сучку повіситися можна, на Волзі — вибирай будь-яке місце. Скрізь утопитися легко, якщо є бажання так сил дістане».
Ларисі не довелося вибирати один зі шляхів. Юлій Капитонич застрелив її. Він звільнив неї від щиросердечних борошн і тим самим зробив для неї благодіяння. Лариса Огудалова страждала, терпіла багато принижень, шукала чисте й прекрасне почуття.
Вона не знайшла любові, але її душа вирвалася назовні. Вона начебто випорхнула із клітки й знайшла свободуе
Я любові шукала й не знайшла