Я прочитав п’єсу М. Горького «На дні»

Твір по літературі: Я прочитав п’єсу М. Горького «На дні»..

Про що може думати людина, що коштує на нижчій сходинці суспільства? У чому зміст його існування, до якого морального ідеалу він може прагнути, та й взагалі, чи хоче він жити заради світлого майбутнього, заради своєї життєвої ідеї? Що для нього цей мир?

Усього лише темний кут обшарпанной кімнати, тьмяна свіча на брудному столі, пляшка «гіркої»… Його думки націлені на одне — як прожити ще один безглуздий день…

Людина стає філософом, коли розуміє, що він не може

нічого змінити у своєму житті, що часом стає нікчемною. І він починає мислити вільно, намагаючись зрозуміти, у чому суть його існування. Найчастіше він приходить до такого стану під дією навколишнього світу, що давить на людську душу, що ламає життя. Суспільство завжди міняє людину, накладаючи на нього відбиток цинічності й егоїзму. Але навіть на самому дні завжди може найтися людина, що продовжує ще вірити у свій ідеал, що намагається знайти правду в цьому божевільному світі.

Прикладом цього може служити Сатин, персонаж п’єси «На дні».

Цю п’єсу, як мені здається, варто розглядати як соціально^-філософську,

як життєву драму роздавлених душ… Люди в ній живуть самі по собі, вони байдужі й егоїстичні. Вони несуть на плечах вантаж своїх життєвих проблем, що аж ніяк не легкий. А які їхні прагнення, чого вони хочуть від свого життя?

Люди ці, мешканці нічліжки Костилева, уже не намагаються вибратися із цього «дна» — вони вже стали його невід’ємною частиною. Туди їх загнали соціальні проблеми — убогість, голод… Їхнього життя затяг долілиць вир суспільних потрясінь, і вони опустилися на саме дно, у прірву. Їхня філософія різна — одні вірять у романтичні ідеали, у працю, у людську велич, а інші прагнуть піти в тінь, зникнути в темному куті від майбутніх проблем і потрясінь, щоб не міняти своє життя ще раз. Вони живуть у своєму минулому, згадуючи свої колишні дні, назавжди втрачені

Часом життєвий вантаж стає просто нестерпний, і тоді від людини залишається тільки гіркий спогад і жалість до так бездарно загубленого цим божевільного миром людського життя. Це, звичайно, у першу чергу, ставиться Кактеру.

Можна виділити два різновиди життєвого гуманізму драми, і, відповідно, двох героїв — носіїв цього гуманізму. Перший — це Лука, що сповідає гуманізм, заснований на жалі й жалості до людини, що призиває нас примиритися з існуючими умовами. Лука зміг заспокоїти стражденну душу Ганни, що, напевно, зрештою, одержала хоч якусь допомогу вперше за довгі роки. Її останні дні стали більше щасливими, чим кілька попереднього тяжкого років життя

У Луки є лютий супротивник — Сатин. Він поклав в основу своєї життєвої філософії віру в людину, у Людину з великої букви. Він говорить про користь праці, про високе призначення людини. Але у всім цьому ми можемо доглянути й одне велике протиріччя.

Так, герої говорять про роботу, працю, людську душу, але самі вже давно втратили людський вигляд і перестали цінувати навіть саме життя. Може бути герої й керуються у своїй філософії високими життєвими принципами, але в соціальному змісті вони перестали існувати як особистості. Дуже фудло відповісти на ті філософські питання людського буття, які поставив у п’єсі Горький, однозначно.

Таким чином, можна переконатися, що «На дні» — це драма, драма соціально-філософська. Тут поставлена безліч питань, що стосується суспільства й людського життя. Ці дві проблеми зв’язані один з одним невидимими нитками, які рвуться в той момент, коли люди зневіряються в себе.

Хочеться, щоб людина була Людиною не тільки на словах…




Я прочитав п’єсу М. Горького «На дні»