Я хочу бути зрозумілий моєю країною.. «
Твір по літературі: Я хочу бути зрозумілий моєю країною.. «
Cреди всіх поетів XX століття можна зустріти чимало блискучих імен. Це минулого й поети, відзначені незрівнянною міццю цивільного пафосу, і майстри, що володіли винятковим умінням показати дивне злиття поезії із соціалістичної
Революцією. У цьому пантеоні великих імен ім’я Маяковського займає одне з перших місць
Якось Марина Цветаева сказала: «…незважаючи на всю пошану йому, весь плач по ньньому Москви й Росії, Росія й дотепер не зрозуміла, хто їй був даний в особі
Я хочу бути зрозумілий моєю країною
А не буду зрозумілий, що ж.
По рідній країні пройду стороною,
Як проходить косою дощ
У російську поезію юний Володимир Маяковський прийшов страждаючої й самотнім. У віршах молодого поета вражало незвичайний зміст і приголомшуючу поетичну новизну. «Таких сміливих, радикальних змін у поезії не зробив жоден поет XX
Століття». Рання лірика Маяковського буяє образами, узятими поетом
Наприклад, поки його серце повно любові, страсті, вся душа його співає, то навіть місяць може бути для нього й «коханкою рудоволосої», і матір’ю його поезії. Поет звертається до неї зі словами:
Адже це ж дочка твоя — моя пісня…
Але от настрій лагідної любові, якогось невловимого духовного єднання з навколишнім світом переміняється несподіваною ворожістю. Так само гостро й сильно, як раніше любив, тепер почуває поет всю мерзенність, склизкое й безвихідне зло цього миру. І місяць — той же самий місяць — бачиться поетові зовсім іншої:
…а за сонцями вулиць десь
Шкутильгала
Нікому не потрібна
В’ялий місяць
Всі етапи особистісного становлення Маяковського збігаються в нього згодом творчого становлення. Звідси й та суперечливість, безкомпромісність його ранньої лірики. Відчуття припливу творчих сил, готовність до роботи, постійному духовному неспокою підводять Маяковського до розуміння його поетичного кредо: він повинен віддати трактирам і площам свій » щорветься, непокірливий, непрожеванний лемент». Маяковський зробив самий сміливий і рішучий крок, перетворивши поезію в активну учасницю мітингів, демонстрацій, диспутів, спрямованих на критику далекої від досконалості життя, різкої невідповідності мрії й дійсності:
…Обплутали революцію обивательщини нитки
Страшнее Врангеля обивательський побут
Скоріше голови канаркам згорніть
Щоб комунізм канарками не був побитий!
И знову іронічний, ледве глузливий голос юності, що живе в ньому, змушує Маяковського не тільки викривати й захоплюватися, критикувати й схвалювати, але й просто жартувати над собою:
И бог заплаче над моею книжкою!
Не слова — судороги, що злилися грудкою,
И побіжить по небу з моїми віршами під пахвою
И буде, задихаючись, читати їх своїм знайомим
Але крім особистісних протиріч, що існують усередині самого поета, у його поезії підсилюється й трагізм епохи, сучасником якої він був, часу, що характеризується ламанням світорозуміння тисяч людей, тому у віршах не могли не
З’явитися ноти атеїзму, спустошеності, обманутости:
Я самотній, як останнє око
В идущего до сліпого людини!
Маяковський зараз випробовує глибоку щиросердечну кризу, що супроводжується болем від самітності, що він переживає, і цей біль поет не може відокремити від трагічної долі своєї батьківщини, свого часу, свого покоління:
…Здибилося ржанье осідланих смертю коней
Дим через будинок наздожене нас довгими долонями,
Каламуттю озлобивши ока вогнів, що догнивають у зливах!
Наповнена цивільним пафосом, «мітингова» поезія Маяковського, незважаючи ні на що, знайшла шлях до серця кожного читача. Заклична сила в кращих віршах поета невіддільна від задушевності. Він увійшов у життя народу швидко займається,
Нестримним у страсті, делікатним, попереджувальній, зворушливій і ніжним у турботі про інших. Як здатний він почувати, співпереживати, як здатний насолоджуватися земними людськими радостями! Але багато з людей забули риси його щирої поезії, поезії серця й любові, поезії, виконаної болю й самітності, поезії кілких рим і рядків, що розлітаються, ніжної й співаючої, що привело читачів у тупик нерозуміння, про яке писала Цветаева. Бути може, майбутнє сприйме поета, зрозуміє й прийме його сьогоденням, таким, який він є, щирим, ранимим і «винятково ніжним»:
Прийдешні люди! Хто ви?
От я — весь біль і ушиб.
Вам заповім сад фруктовий
Моєї великої душі
Я хочу бути зрозумілий моєю країною.. «