Життєвий і творчий шлях Олександра Івановича Купріна
Купрін у своїй яскравій, самобутньої прозі відбив буття різних класів і станів російського суспільства кінця XIX-початку XX століття. Продовжуючи демократичні і гуманістичні традиції російської літератури, передусім Л. М. Толстого і А. П. Чехова, Купрін був трохи до сучасності, до її актуальним проблемам.
Літературна діяльність Купріна почалася в пору його перебування в кадетському корпусі. У 1889 році він друкує свій перший невеликий розповідь в журналі «Російський сатиричний листок», за що був посаджений на гауптвахту.
Вийшовши у
У середині 90-х років у творчість Купріна владно входить нова тема, підказана часом. Під час своєї поїздки в Донецький басейн, він знайомиться з умовами праці і побуту робітників. У 1896 році Купрін пише велику повість «Молох», в якій відбив найглибші протиріччя між працею і капіталом.
У 1897 році Купрін служить керуючим маєтком у Ровенському повіті. Тут він тісно зближується з селянами, що
Дивні і твори Купріна про тварин.
У 1905 році журнал Максима Горького опублікував повість Купріна «Поєдинок». Своєчасність і суспільна цінність твору полягала в тому, що автор правдиво і яскраво показав внутрішнє розкладання царської армії, цього оплоту самодержавного режиму.
Герой повісті «Поєдинок» — молодий поручик Ромашов — показаний в процесі свого духовного зростання. На початку твору він наївно ділить усіх на «людей чорної та білої кістки», думаючи, що він належить до особливої, вищої касти. У міру того як розсіюються хибні ілюзії, Ромашов починає розмірковувати про порочність армійських порядків, про несправедливість існуючих суспільних відносин. У нього виникає відчуття самотності, пристрасне заперечення брудною, дикого життя.
Жорстокий Осадчий, буйний Бек-Агамалов, сумовитий Лещенко, франтуватий Боба-Тинський, армійський служака і п’яниця Слива — всі ці офіцери показані чужими правдошукача Ромашова. В умовах свавілля і безправ’я вони втрачають не тільки справжнє уявлення про честь, але й людську подобу. Це особливо позначається в їх відношенні до солдатів. У повісті проходить цілий ряд епізодів солдатської муштри, уроків «словесності», підготовки до огляду, коли офіцери особливо жорстоко поводяться з солдатами. Ромашова ж хвилює їх доля. І в цьому він не самотній.
Своєрідний філософ і теоретик, підполковник Назанскій різко критикує порядки в армії, ненавидить вульгарність і неуцтво, мріє про звільнення людського «я» від пут прогнилого суспільства, він проти деспотизму і насильства. Але, на відміну від декадентів, він прославляє життя і її радості. У його проповіді «абсолютної свободи» людського духу є і неправильні уявлення анархічного індивідуалізму, є насмішка над гуманістичними спонуканнями борців за краще майбутнє людства. На відміну від Назанского, Ромашов не може відмовитися від турботи про свого ближнього, адже він знає, що солдати придавлені і власним невіглаством, і загальним рабством, і насильством з боку офіцерів. Сцену зустрічі Ромашова з замученим Хлєбниковим, які намагалися кинутися під поїзд, і їх відверта розмова Паустовський справедливо відносить до «однієї з найкращих сцен в російській літературі».
Офіцер визнає в солдата одного, забуваючи про кастових перешкодах між ними. Гостро поставивши питання про долю Хлєбнікова, Ромашов вмирає, так і не знайшовши відповіді, яким шляхом треба йти до свободи.
Атмосферою революційних днів дихає чудовий розповідь Купріна «Гамбринус». Тема всеперемагаючого мистецтва переплетена тут з темою демократизму, сміливого протесту «маленької людини» проти чорних сил свавілля і реакції. Лагідний і веселий Сашко своїм непересічним талантом скрипаля і душевністю приваблює в одеський кабачок різноплемінну натовп портових фузчіков, рибалок, контрабандистів.
У дні початку терору Сашка кидає виклик переодягненим детективам і чорносотенним «мерзотникам в папасі», відмовляючись грати на їх вимогу монархічний гімн, відкрито викриваючи їх у вбивствах та погромах. Покалічений царської охранкою, він повертається до портових друзям, щоб грати для них оглушливо-веселого «Чабана». Вільна творчість, сила народного духу, на думку Купріна, непереможні.
Купрін брав участь у I світової війни, потім вийшов у відставку за станом здоров’я, але коли до Гатчини, де він жив, прийшли війська Юденича, письменник залишив Росію. Його твори емігрантського періоду відрізняє сентиментально-ідилічний прикрашання минулого Росії, саме його минулого, якому раніше виносив вирок. Такий, наприклад, автобіографічний роман «Юнкера».
Особливої уваги заслуговує роман «Планета». Професори-емігранта Симонова мучить ностальгія. Він не може знайти собі місце в чужій країні.
Купрін теж не міг більше жити без Батьківщини. Він повертається до Росії у 1937 році, а через рік великого письменника не стало: він помер 25 серпня 1938 року.
Життєвий і творчий шлях Олександра Івановича Купріна