Зображення «цілісної» людини у романі Валер’яна Підмогильного «Місто»
Валер’яна Підмогильного називають автором інтелектуальної прози, суть якої полягає в тому, щоб цілісно поєднати художній стиль, філософські роздуми й узагальнення та розкриття психологічних проявів особистості. Власне, творчість Підмогильного і започаткувала інтелектуально-психологічний напрямок у розвитку модернової української прози початку XX ст. Пам’ятаймо, що для модернізму характерними рисами є певна зосередженість на окремій особистості, розкриття її особливостей через нові, нетрадиційні художні засоби.
Головний герой
Роман «Місто», написаний у 1927 році, — перший урбаністичний роман в українській літературі. Цей твір поєднав у собі національні традиції з європейським
Розповідь подана через душевні та інтелектуальні пориви Степана Радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до Києва, вступає до технічного вузу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. Перед нами постає образ кмітливої, спостережливої людини, яка чітко складає характеристики людей. Перші його знайомства — це крамар та вчитель — дають йому підстави не тільки для роздумів, але. й для певного дослідження: яке ж воно — місто.
Герой твору сповнений рішучості й упевнений у тому, що він завоює місто, бо воно для нього «старий порох, що треба стерти».
Про міщан він мислить ще категоричніше: «їх треба вимести геть, розчавити… і на їх місце прийдуть інші». Блукаючи Хрещатиком, спостерігаючи за натовпами людей, міркуючи про те, скільки хлопців і дівчат з’явилися в містах, Степан доходить висновку: «В місто вливається свіжа кров села, що змінить його вигляд і істоту».
Місто Степан «завойовує» поступово, крок за кроком. Спершу він поселяється в передмісті, згодом перебирається все ближче до центру, винаймає окреме помешкання, а наприкінці твору вже оглядає місто «згори». Те, що стало б осудним у селі, у місті було звичайним явищем: спочатку Степан закохався в дівчину зі свого села, що їхала з ним разом у місто теж вчитися; освідчується їй у коханні, та невдовзі кидає її, бо підсвідомо звинувачує її у своїх невдачах; потім він кохається з жінкою крамаря, на квартирі у якого живе.
Кожного разу це для нього все ніби вперше і по-справжньому, проте минає час, минає кохання — і все починається спочатку.
Юнак наполегливо піднімається щаблями міського життя, його захоплює література. Спершу це було ніби несерйозно, проте згодом літературний вир захоплює його й несе з собою; «І збирався ж він того письменства здихатись, — так ні, само чіпляється!» Письменник показав у своєму романі процес становлення Автора, показав, так би мовити, усю літературну кухню: «Література складається з творчості, життя літературне — з розмов літераторів». Підмогильний розповів про перше Степанове оповідання «Бритва», про піднесення й занепад творчих шукань.
Про те, що перші твори були написані на догоду ідеї визволення, яке спричинило громадянську війну, письменник зауважує: «.»ніде ще розстріли не відбувалися так просто, ніколи ще трупи не лягали так покірно, як у творах Стефана Рад-ченка». У головного героя відбуваються злети й падіння, коли він відчуває «похоронний марш його зухвалим надіям».
Яскравою постаттю в романі постає поет Вигорський, якому судилося упродовж твору виголошувати в діалогах зі Степаном Радчен-ком погляди й думки, що жваво обговорювалися у творчих колах. Наприклад: «Найгірша помилка — уважати неминуче за доцільне», «Після того, як надприродне заперечене, неприродне лишилося нашою єдиною втіхою», «Мозок — ось найголовніший ворог людини» та ін. Вигорський зображений не так детально й послідовно, як головний герой, але його репліки дають уявлення про літературні розмови письменників того часу.
Підмогильний залишає свого героя тоді, коли той сідає до столу писати твір власного життя. Образ складний, суперечливий, далеко не однозначний, але саме в цьому й полягає цілісність характеру, що активно реагує на зміни: в особистому житті, літературних колах, взаєминах із жінками, товаришами, просто знайомими. Письменник зобразив людину, в якій постійно борються добро зі злом, яка інколи заради особистого утвердження здатна вчинити щось аморальне, і водночас — це неординарна особистість, не позбавлена вміння скептично, а то й іронічно, сприймати себе та довколишній світ.
У творі автор не робить ніяких ідеологічних акцентів, не підносить і не виправдовує свого героя, не нав’язує читачеві своїх висновків, а змушує його замислитися над людською природою, що є невід’ємною складовою дійсності. До речі, слід звернути увагу, що головний герой твору не зображений у якомусь політичному чи ідеологічному аспекті, автор лише описує ті кроки, які той робить на літературному шляху.
Час написання твору В. Підмогильного «Місто» був безкомпромісним, особливо, коли зважити, що творчість письменників оцінювалася владою через призму возвеличування більшовицьких революційних досягнень. Тож зрозуміло, чому в 20-30-х роках минулого століття цей твір було оцінено як ворожий пролетаріатові, як твір, у якому протиставляється місто селу, і критикою сприймався як «наскрізь несучасний», «занадто суб’єктивний». В. Підмогильний у багатьох своїх творах, і в романі «Місто» зокрема, простежує внутрішні чинники, мотивації утвердження молодої людини, боротьбу двох начал при збереженні цілісності характеру.
Письменник звертає увагу читачів на проблему пристосування інтелігенції, майстерно будує і сюжетні лінії, і діалоги та роздуми героїв. На жаль, життя письменника на 36-му році життя обірвала сталінська хвиля нищення української інтелігенції, проте його спадок — це найкращі взірці прози початку XX століття.
Зображення «цілісної» людини у романі Валер’яна Підмогильного «Місто»