Зображення звичаїв і побуту селянства у повісті Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»
ЦЬого року минає 160 літ, як народився І. Нечуй-Левицький, але ім’я видатного українського письменника не забуто. Та й як можна забути, коли його твори й досі приносять читачам насолоду, розповідаючи про кохання та ненависть, ворожнечу та мир, радість та горе селян, малюючи чудові краєвиди! А головне, я ніби опиняюся у самому селі і можу зблизька спостерігати звичаї та побут українського народу.
Після скасування панщини трохи полегшало селянам, вони стали більше працювати на себе. Але водночас десь взялися злість, заздрість, які породжували
А винне в усьому обмежене, нелегке життя. Одноманітна праця вдома — і черствіє серце у людей. Чоловіки майстрували, лагодили реманент у вільний час. поралися біля худоби. Жіноча справа — приготувати їсти, прибрати у хаті, полагодити одяг, випрати білизну, наткати полотна…
Це все домашні справи. А як приходить весна, то вдома
Навіть у неділю. «Селяни поважають неділю і празники і не роблять ніякої роботи, але не мають за гріх одного діла: возити в неділю та празник снопи».
Але не тільки роботою живе людина, особливо молодь їй потрібен і відпочинок. А який відпочинок без музики, без танців, без чудового українського вбрання: поважно виступають хлопці у високих смушевих шапках та весело дріботять дівчата, граючи чорними очима під вигнутими бровами, вражаючи яскравими стрічками та червоним намистом. Ось докладний опис святкового вбрання дівчини: » Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом… взулась в червоні чоботи, наділа добре намисто…»
Кожна дівчина на виданні мала свою скриню, де берегла придане. В залежності від достатків родини були і розміри скрині і її склад. Недарма Кайда-шиха на розглядинах з радістю дивилася на багату скриню Мотрі і зневажливо розглядала вбогий «скарб» Мелашки.
Адже кожна свекруха хотіла взяти собі в хату не тільки добру помічницю, а й багатирську дочку.
Чудовою старовиною віє від українських обрядів, українських звичаїв. Тут і розглядини, і сватання, і весілля. І запрошення до столу, яке повторюється тричі, і пригощання, і навіть чарка горілки, яку потрібно випити до дна, щоб не залишати на сльози. Так і тече за чаркою розмова.
А яка мелодійна українська мова, які чудові приказки, що їх говорять на розглядинах: «Даруй же, боже, нам і нашим дітям вік довгий та щасливий, щоб ти, моя доню, була здорова, як вода, щоб цвіла довіку, як рожа, щоб ти закрасила мою хату, моя втіхо, як зозуля садочок…» А коли ж відбувалося весілля, то «чотири дні грали музики, чотири дні пили й гуляли гості». Український народ уміє працювати, уміє й гуляти!
А хати які чепурні: біленькі, «підперезані внизу червоною призьбою», а поряд — садочок. Кожна українська родина дбайливо насаджувала плодові дерева, вирощувала та доглядала їх. Недарма «густі високі вишні зовсім закривали од вулиці вікна й стіни».
Україна славилася своїми вишневими садками та мальовничими хатами. Українці шанували і свою господиню — землю, бо вона годувала їх, дарувала їм свої плоди. Тому і б’ються Кайдаші за землю, за дерева, за господарство, адже це їм потрібно, щоб вижити, щоб прогодувати велику родину.
Селяни вірили в Бога, часто ходили до церкви. Старий Кайдаш навіть поститься » Дванадцять п’ятниць на рік», хоч це і не заважає йому відвідувати шинок. Трагічно закінчується його пияцтво: втопився він, незважаючи на те, що постився у святу п’ятницю, бо з’явилися йому чорти, які й довели до річки.
Не допомогла і знахарка Палажка, що виговорювала Кайдашеві цю «хворобу». Народ вірив у те, що нашіптуванням можна відвести «чортів», повернути здоров’я та кохання. Українське селянство було забобонне, але одночасно мало святу щиру душу і прагнуло чистоти, духовності, як, наприклад, Ме-лашка: «Як не пустите мене, то я, здається, вмру».
Доля не завжди дарує щасливі дні. І українська доля не завжди була лагідною матір’ю для українського народу. Проте українці не розчарувалися, не забули про свої одвічні звичаї, не втратили свою культуру. Хто ж забув, нехай прочитає чудову повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».
Зображення звичаїв і побуту селянства у повісті Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»