Асиміляторам
Франко Іван Пригнути жидів, покорити Ви раді б під ваші права, Їх мову й закон розорити?.. Пусті це, безумні слова. А знаєте ви, що за сила В тій мові, в законі тому?
Вона від віків нас водила, Мов стовп огняний через тьму.
Це щит наш від напору вражого, Це зв’язок, що час не порве, В ній Якова, праотця нашого, Незломнеє серце живе. Той Яков, що в юності своїй В пустині з Єговою бивсь, Ви знаєте, як він на старість Перед Фараоном явивсь? Як Йосип у ласці великій Ото в Фараона вже став, Тоді Фараон його батька Побачити ще забажав.
Приїхав старий
» Та гордо ввесь ріст свій високий, Мов пальма та, випрямивсь він І каже: «Лиш Богу одному Я звик віддавати поклін». І мовили це Фараону Міністри — той зморщив чоло І каже одвір’я 1 низеньке Покласти в півросту його. «Сюди проведіть патріарха, Тут мусить схилитися він, І так, хоч і як поневолі, Віддасть мені
І Якова в царські покої Вели — ішов прямо він скрізь, Аж перед низеньке одвір’я: «Туди к Фараону пролізь!» І бачучи хитрість єгипську, Старий патріарх зупинивсь… Сміються в душі єгиптяни, :; Він Богу в душі помоливсь. І сталось…
Свою громовладну Правицю Єгова простер: Стіну, мов марну павутину, Згори аж додолу роздер. Крізь блискіт, і куряву, й гуркіт, Спокійний і прямий, немов Та пальма в степу, патріарх наш Перед Фараона вийшов. А цар затремтів і, поблідлий, Припав патріарху до ніг… «Великий твій Бог!» — він промовив, А більше промовить не міг.
Тямуйте ж цю давнюю повість Ви всі, що хотіли б нагнуть Жидів на новії закони, Вести на неходжений путь!
Не думайте, що вже послабла Рука, для котрої стіна З порфірів шліфованих слабша, Аніж павутина марна! 19 вересня 1889 1 Одвір’я — двері, верхня їх частина.
Подається за публікацією в збірці «З вершин і низин» , с.234-236.
Асиміляторам