Драматична дія й конфлікт
Будучи джерелом «саморуху» драми, драматичний конфлікт як би просвічує крізь логіку розвитку індивідуальних відносин героїв — вони живуть і діють у його «драматичному полі». Таким чином, не вичерпуючись зовнішніми, безпосередніми відносинами персонажів, він не може бути зведений до сюжетного конфлікту, являючи собою поняття інше, більше глибоке і ємне. Він багатошаровий, його сюжетний шар, по справедливому зауваженню Гете, будучи дією значн і важливим, указує на інше ще більш значне, а «фронт» не завжди пряма, а іноді складна
Сам тип конфлікту історично детермінований, у реалістичній драмі він в остаточному підсумку відбиває реальні суспільні відносини й протиріччя часу, коли, як зауважує Ф. енгельс, герої виступають як представники «певних класів і напрямків, а стало бути й певних ідей свого часу, і черпають мотиви своїх дій не в дріб’язкових індивідуальних примхах, а в тім історичному потоці, що їх несе…». Такий його «нижній», фундаментальний шар, хоча міра глибини й виразності вираженого в ньому «усвідомленого історичного змісту» може бути різної й не завжди може досягати
Подібний погляд теоретично опирається на відоме зауваження Горькийа, що коментує одне з місць «Науки логіки» Гегеля.
«Мислячий розум,- пише Горький,- загострює розходження, що притупилося, різного, простої розмаїтість подань до істотного розходження, до протилежності. Лише підняті на вершину протиріччя, розмаїтості стають рухливими і живими по відношенню одного до іншому,- здобувають ту негативність, що є внутрішньою пульсацією саморуху й життєвості». Однак беззастережно поширювати на сферу мистецтва зауваження, що ставляться до області логічного, понятійного мислення, що завжди представляє собою плід певної абстракції, неправомірно.
Крім того, це значило б перенести розходження між звичайними поданнями, дотепністю й мислячим розумом на співвідношення драми й інших форм мистецтва, поставивши її в якесь невиправдано привілейоване положення.
Однобічність такого погляду — в обмеженому й спрощеному розумінні діалектики взаємин драми й дійсності Представляючи свого роду антитезу так званої «теорії безконфліктності» і виникши у свій час як реакція на практику мистецтва, що розвивався під її знаком, «теорія заострения», в остаточному підсумку, містить ту ж небезпеку перекручування «драматичної перспективи» і ігнорування реальних протиріч життя, хоча й приводить до цьому другим шляхом. Ним стає та неодмінна драматизація, до якої зводить ця теорія проблему драматичної форми, минаючи її вибірковість і зв’язок з певними драматичними аспектами дійсності. Нерухомість, статичність або, навпроти, «саморух», динамізм ситуації, так само як активність або пасивність, втручання або бездіяльність стосовно неї людини — це найважливіші характеристики даної колізії й самої людини.
Заострение тут здатно привести до насильства, привнесенню суб’єктивного моменту, затемненню щирої суті драматизму Як взагалі надати руху колізії того ж «Меншикова в Березове», загострити ситуацію «Обломова», активізувати в соціальному плані Леверкюна або Свана — героя роману М. Пруста «У пошуках за втраченим часом», не змінивши їхньої сутності? Звичайно, і бездіяльність Меншикова, і пасивність Обломова, так само як «герметизм» Леверкюна й Свана, можна розглядати як форму вираження більше загальних і глибоких протиріч сучасної їм дійсності. Але для мистецтва вони важливі одночасно й самі по собі, як реальні, змістовні фактори; не можна забувати про діалектика змісту й форми, їхньої відносності й переході друг у друга.
Те, що в рамках теоретичного підходу може бути інтерпретоване як форма деяких, більше загальних явищ, для мистецтва часто вже «шар», момент його змісту. Інакше кажучи, у методологічному плані «перехід» від предмета до змісту в драмі зв’язаний зовсім не з обов’язковим загостренням життєвих протиріч — ця характеристика лежить скоріше в площині жанрових (гротеск, сатира, фарс і т.
Д.), чим видових відмінностей мистецтва, а з відбиттям їхньої реальної логіки у світлі певного естетического ідеалу, хоча може містити в собі заострение як окремий випадок Грунт такого роду ідей, як «теорія заострения» або протилежного прагнення відкинути всі обмеження драматичної форми,- цих спроб «пристосувати дійсність до драми» або «драму до дійсності», нерідко незважаючи на її природу,- цілком певна. Нею стає ускладнення реальних драматичних протиріч і конфліктів дійсності, які, не укладаючись у рамки колишніх, традиційних подань, вимагають для свого естетического осмислення творчої сміливості й викликають до життя нові художні принципи й форми.
Драматична дія й конфлікт