Епифанские шлюзи, у скороченні
Список добутків у скороченні цього автора Епифанские шлюзи Таємна людина Чевенгур Котлован Ювенільне море Повернення Англійський інженер Вільям Перрі, щедро нагороджений росіянином царем Петром за ретельність в улаштуванні шлюзів на ріці Воронеж, листом кличе в Росію свого брата Бертрана для виконання нового царського задуму — створення суцільного суднового ходу меж Доном і Окою. Мають бути більші шлюзові й канальні роботи, для прожектерства яких і пообіцяв Вільям цареві призвати брата, тому що «сам утомився, і серце ссохлось, і розум
Йому йде тридцять четвертих років, але похмура, скорботна особа й сиві скроні роблять його сорокапятилетним. У порту Бертрану зустрічаються посол російського государя й консул англійського короля.
Відпочиваючи після довгого шляху у відведеному спокої біля морського цейхгаузу, під тривожне завивання бури за вікном Бертран згадує рідний Нью-кестль і свою двадцятилітню наречену Мері. Перед розставанням Мері говорила Бертрану, що їй потрібний чоловік «як мандрівник Искандер, що як мчиться Тамерлан або неприборканий Атилла». Щоб бути гідним
Але чи зможе Мері чекати на нього довгі роки? З такими думками засипає Бертран у закоцюблому спокої. Тиждень Бертран знайомиться з дослідницькими документами, складеними знаючими людьми: французьким інженером Трузсоном і польським техніком Цицкевским. На підставі цих вишукувань він півроку трудиться над прожектом і планами робіт, зачарований великим задумом Петра.
У липні документи повідомлені цареві, що їх схвалює й видає Бертрану нагороду в тисячу п’ятсот рублів сріблом і засновує платню надалі по тисячі рублів щомісяця. Крім того, Бертрану дані права генерала з підпорядкуванням тільки цареві й головнокомандуючому, а намісникам і воєводам даний указ робити повне воспособление головному інженерові — усім, чого він не зажадає.
Давши Бертрану усі права, цар Петро нагадує й про те, що він уміє не тільки дякувати, але й карати супротивщиков царської волі. Бертран разом з п’ятьома німецькими інженерами й десятьома переписувачами відправляється в місто Епифань, у саму середину майбутніх робіт. Від’їзд затьмарений листом з Ньюкестля.
Мері дорікає його в жорстокості — заради золота він сплив у далеку землю й погубив її любов.
І вона зволіла іншого — Томаса, і вже дитина тривожиться під її серцем. Не пам’ятаючи розуму, Бертран Перрі тричі підряд читає лист і стискає зубами трубку так, що з ясен ллється кров.
«Кінчено, друзі… Кров скінчилася, а ясна заростуть. Давайте їхати в Епифань!
» — опанувавши собою, говорить він попутникам. Вони довго їдуть по Посольській дорозі — через Москву, через гучні простори з багатою й стриманою природою, і зустрічний вітер видуває горі із грудей Бертрана. Робота починається відразу, лише в ній Бертран виходить енергією своєї душі — і сподручние прозивають його каторжним командиром.
Восени приїжджає в Епифань Петро й залишається незадоволений тим, що роботи йдуть повільно. Дійсно, як не озлоблявся Перрі, мужики вкривалися від повинності, а місцеве зле начальство наживалося на поборах і нарахуваннях зі скарбниці. Петро проводить дізнання, воєводу б’ють батогом і засилають у Москву для додаткового наслідку, де той умирає.
По від’їзду Петра інше лихо знаходить на епифанские роботи.
Не тільки хворіють і вмирають балтійські майстри й техніки-німці, але також і біжать по таємних дорогах на батьківщину, а без них мужики й зовсім цілими слободами не виїжджають на повинність. Під страхом страти наказує Бертран Перрі не пропускати ніде іноземців у зворотну дорогу, але й цим не виходить усікти чинимое зло. Бертран розуміє, що зрячи почав таким штурмом роботи.
Треба було дати народу притерпітися до праці, а зараз засів у людях страх від «непосилия»…
Новий воєвода перехоплює чолобитні до царя й пояснює Бертрану, що тутешній народ — бешкетник і ослушник і норовить тільки доноси складати, а не працювати. Бертран почуває, що й новий воєвода — не краще колишнього. Він шле Петру рапорт із описом всієї історії робіт. Цар повідомляє епифанское воєводство на воєнному стані, надсилає нового воєводу, але й загрожує Бертрану Перрі розправою за недбайливу роботу: «Що ти британець — відрадою тобі не станеться».
Одержує Бертран лист і від Мері. Вона пише, що вмер її первісток, що чоловік став зовсім чужим і що вона пам’ятає Бертрана, розуміючи мужність і скромність його натури. Бертран не відповідає Мері.
Весна видається недружня, і русла рік не заповнюються водою до потрібного рівня. Виявляється, той рік, коли проводилися вишукування, був надзвичайно рясним на воду, а для звичайного року розрахунки невірні. Для накачування води в канали Бертран віддає наказ розширити виявлений підводний колодезь на Іван-озері.
Але при роботах руйнується вододержащий глинистий шар, і вода ще більше убуває.
Озлобляється серце Бертрана. Він втратив батьківщину, Мерь, сподіваючись у роботі знайти заспокоєння, але й тут його наздоганяє безжалісний удар долі. Він знає, що не вибереться живим із цих просторів і не побачить більше рідного Ньюкестля.
Але роботи тривають. Через рік на випробування шлюзів і каналів прибуває комісія на чолі з тим самим Трузсоном, по вишукуваннях якого й робився прожект робіт. Пущена по каналах вода піднімається так незначно, що в інших місцях і пліт не може пройти, не те що корабель. «Що води мало буде, про те всі баби в Епифани ще рік назад знали, тому всі жителі й на роботу дивилися як на царську гру й іноземну витівку…» Комісія робить висновок: витрати й праці вважати даремними.
Перрі не намагається довести свою невинність.
Він бродить у степу, а вечорами читає англійські романи про любов. Німці-Інженери тікають, рятуючись від царського покарання. Через два місяці Петро надсилає кур’єра з повідомленням: Бертрана Перрі, як державного злочинця, гнати пішоходом у Москву зі стражниками.
Дорога виявляється так далека, що Перрі забуває, куди його ведуть, і хоче, щоб уже скоріше довели й убили.
Бертран сидить у баштовій в’язниці Кремля й спостерігає у вузьке вікно, як на небі горять у своїй висоті й беззаконні зірки. Він прокидається від людей, що коштують над ним. Це дяк, що читає вирок, і величезний кат-садист без сокири.
Більше години, скрегочучи й сопіти, кат виходить лютістю над гаснучим життям Бертрана Перрі. лист, ЩоПахне парфумами, з Англії, що приходить в Епифань на ім’я мерця, воєвода Салтиков кладе від гріха за божник — на вічне поселення павукам.
Епифанские шлюзи, у скороченні