Герої Капітанської дочки
Твір по літературі: Герої Капітанської дочки
Весь чорний парод був за Пугачова…
Одне дворянство було відкритим образом
Па стороні уряду…
А. Пушкін
У Зо-Е роки XIX століття у зв’язку із селянськими хвилюваннями, що різко підсилилися, у яких сучасники готові були бачити початок «нової пугачовщини», Пушкін наполегливо звертався до теми селянського повстання; Цієї теми він стосувався в планах продовження «Історії села Горюхина», видне місце займала вона в «Дубровском».
И на весь зріст ця проблема встала
Задумавши повість-роман із часів селянської війни, Пушкін відправився в ті місця, де відбувалися події, — в Оренбурзькі степи, у Поволжя, знайомився із природою й побутом краю, оглядав поля боїв, розпитував старих очевидців, збирав изустние оповідання й перекази про Пугачова. По добутим їм архівним матеріалам і першоджерелам він ретельно й допитливо вивчав його епоху, що цікавить. Про серйозність і обгрунтованість цього вивчення свідчить спеціально-історичну працю, попередньо здійснений Пушкіним і мав для свого часу важливе наукове
Як у жодному іншому творі Пушкіна, особливо видне місце в «Капітанській дочці» відведено народу. У сюжет не тільки уведена велика кількість персонажів з народу, але багато хто з них розгорнуті у винятково яскраві, повновагі художні образи. Це насамперед образи Пугачова й Савельича.
Пушкінський Савельич наївно переконаний, що кріпаки існують лише для того, щоб все життя працювати на своїх панів. Але його відданість панам далека від рабської приниженості. У відповідь на грубі, несправедливі докори пана Савельич пише йому: «…я не старий пес, а вірний ваш слуга, панських наказів слухаюся й ретельно вам завжди служив і дожив до сивого волосся».
Велика внутрішня шляхетність, щиросердечне багатство натури повністю розкриваються в зовсім безкорисливій і глибоко людяній прихильності бедного, оди нокого старого до свого вихованця. «Савельич — чудо! Це особа найтрагічніше, тобто якого найбільше жаль у повісті», — писав Пушкіну В. Ф. Одоєвський
Ще більшим «чудом» можна вважати образ Пугачова. Образ вождя народного повстання з’являється в романі Пушкіна у всій його суворій соціально-історичній реальності. Пугачов нещадний до своїх класових ворогів, до тих, хто не хоче визнавати законності його влади. Але він правий, звертаючись до Гриневу; «Ти бачиш, що я не такий ще кровожер, як говорить про мене ваша брати».
Дійсно, йому найвищою мірою властив почуття справедливості. Як богатир російського билинного епосу, він заступається за всіх слабких, знедолених. «Хто з моїх людей сміє кривдити сироту?» — грізно вопрошает він. Пугачов здатний на вдячність, пам’ятливий на добро. І все це аж ніяк не поетичний вимисел.
Саме таким з’являється він у дошедших до нас і значною мірою, безсумнівно, відомих Пушкіну народних піснях, переказах, розповідях. У той же час Пушкін особливо яскраво показав у Пугачові ті риси «сміливості й тямовитості», які вважав характерними для російського селянина й взагалі для російської людини. Його Пугачов відрізняється широтою й розмахом натури, вільним і заколотним духом, героїчним молодецтвом і відвагою
У період роботи над «Історією Пугачова» і «Капітанською дочкою» Пушкін багато міркував над проблемою народного, селянського повстання. Із цим зв’язані його роздуми про особистість і творчість Радищева. На противагу Радищеву Пушкін не вірив у доцільність селянського повстання, можливість його успіху. Вустами Гринева він називає його «бунтом безглуздим і нещадним». Тим значніше пушкінський образ Пугачова, у якому замість виплодка зла перед читачем стало яскраве втілення багатьох чудових рис російського національного характеру
В остаточній редакції роману на сторону Пугачова переходить не супротивник знаті, а типовий, безпринципний представник її Швабрин. «Стародавній» дворянин Гринев, вихований у найбільш симпатичному Пушкіну традиціях свого класу, зберіг власну честь незаплямованої. Разом з тим Гринев виявився тісно пов’язаним з Пугачовим не тільки силою обставин, але й взаємною симпатією. Дозволити на такому шляху антагонізм між двома класами, звичайно, теж було немислимо. Але із всіх можливих ілюзій дана, заснована на «повазі до людини як людині», у чому Бєлінський бачив істоту пушкінського гуманізму, безсумнівно була найвищої й шляхетної, що відкривала найбільший просвіт у майбутнє, у мир інших, справді людських відносин між людьми
Герої Капітанської дочки