Інсценізація «Маленький принц і Лис»

Л: Добрий день! Мп: Добрий день Хто ти? Л: Я — лис. Мп: Пограйся зі мною.

Мені так сумно. Л: Я не можу з тобою гратись. Я не приручений. Мп: А що означає приручити? Л: Це давно забуте поняття.

Воно означає привернути до себе. Мп: Привернути до себе?

Л: Так. Ти для мене поки що тільки маленький хлопчик, такий же, як сто тисяч інших. І ти мені не потрібен. І я тобі не потрібен. Я для тебе тільки лис, такий же, як сто тисяч інших лисів. Але, якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному.

Ти будеш для мене єдиний у цілому світі. І я буду для

тебе єдиний у цілому світі… Мп: Я вже трохи розумію. Є одна троянда… здається, вона приручила мене… Л: Можливо. На землі чого тільки не буває.

Мп: О, це не на Землі. Л: На іншій планеті? Мп: Так. Л: А на тій планеті є мисливці? Мп: Ні.

Л: Ну, це цікаво. А кури є? Мп: Ні.

Л: Нема нічого досконалого на світі. Моє життя одноманітне. Я полюю на курей, люди — на мене.

Усі кури однакові. І всі люди однакові. І мені трохи нудо. Але, якщо ти мене приручиш, моє життя буде ніби осяяне сонцем. Я знатиму твою ходу і розрізнятиму її серед усіх інших.

Почувши чиїсь кроки, я ховаюся в нору. Твої ж кроки, як музика, викличуть мене

із нори. А потім — дивись! Бачиш, он там, на полях достигають хліба.

Мені зерно ні до чого. Лани хлібів не ваблять мене. І це сумно! Але в тебе волосся наче золоте. І це буде чудово, якщо ти мене приручиш. Золоті хліба нагадуватимуть мені тебе. І я полюблю шелест хлібів під подихом вітру… . Будь ласка, приручи мене. Мп: Я б з радістю, але в мене мало часу.

Мені треба знайти друзів і узнати багато різних речей.

Л: Узнати можна тільки те, що приручиш. У людей вже немає часу щось узнавати. Вони купують речі готовими у торговців. Але ж немає таких торговців, які продавали б друзів, і тому люди вже не мають друзів. Як хочеш мати друга — приручи мене.

Мп: А що для цього треба робити? Л: Треба бути дуже терплячим. Спочатку ти сядеш трохи далі від мене на траву, ось так.

Я краєм ока буду поглядати на тебе, а ти нічого не казатимеш. Мова — це джерело непорозуміння. Але поступово ти сідатимеш ближче. Я буду відчувати себе щасливим, готуватиму до зустрічей з тобою своє серце, і пізнаю ціну щастю. А потім…

Я плакатиму по тобі… Мп: Ти сам винен. Я не хотів тобі нічого злого, а ти зажадав, щоб я тебе приручив.

Л: Ну, звісно. Мп: Але ти ж плакатимеш. Л: Ну, звісно. Мп: Виходить, ти нічого не виграв. Л: Виграв.

Згадай, що я говорив про золоті хліба… Подивись на троянди. Ти зрозумієш, що твоя троянда — єдина в світі. Мп: Звичайний перехожий подумає про мою троянду, що вона така ж, як усі. Але вона одна-єдина, дорожча від усіх.

Бо я поливав її. Бо я накрив її скляним ковпаком. Бо я затулив її ширмою.

Задля неї я знищив гусінь, залишив лише двох, щоб вивести метеликів. Бо це моя троянда….Прощай.

Л: Прощай. Ось мій секрет. Він дуже простий. Добре бачить тільки серце.

Найголовнішого очам не видно. Мп: Найголовнішого очам не видно. Л: Твоя троянда така дорога тобі через те, що ти віддав їй стільки часу. Мп: Моя троянда така дорога мені… Л: Люди забули цю істину.

Але ти не повинен забувати. Ти назавжди береш на себе відповідальність за того, кого ти приручив. Ти відповідаєш за свою троянду.

Мп: Я відповідаю за свою троянду.




Інсценізація «Маленький принц і Лис»