Мідний вершник Петербурзька повість. Поема, у скороченні
«На березі пустельних хвиль» Неви коштує Петро й думає про місто, що буде тут побудований і котрий стане вікном Росії в Європу. Пройшло сто років, і місто «з тьми лісів, із драговини блат/Піднісся пишно, гордовито». Створіння Петра прекрасно, це торжество гармонії й світла, що прийшло на зміну хаосу й тьмі Листопад у Петербурзі дихав холодом, Нева плескалася й шуміла.
Пізнім вечором вертається додому у свою комірку в бідному районі Петербурга, називаному Коломной, дрібний чиновник по ім’ю Євгеній. Колись рід його був знатний, але
Він лягає, але не може заснути, розважений думками про своє положення, про те, що з ріки, що прибуває, зняли мости й що це на два-три дні розлучить його з улюбленої, Парашею, що живе на іншому березі. Думка про Парашу народжує мрії про одруження й про майбутнє щасливе й скромне життя в колі сім’ї, разом з люблячою й коханою дружиною й дітьми.
Нарешті, заколисаний солодкими думками, Євгеній засипає «Рідіє імла непогожої ночі/И блідий день вуж настає…» день, Що Настав, приносить страшне нещастя. Нева, не здолавши сили вітру, що перепинив
Народ бачить у цьому Божий гнів і чекає страти. Цар, що правив у той рік Росією, виходить на балкон палацу й говорить, що «з Божией стихією/Царям не здолати». У цей час на Петровой площі верхи на мармуровій статуї лева в ганку нового розкішного будинку сидить недвижний Євгеній, не почуваючи, як вітер зірвав з його капелюх, що як піднімається вода мочить його підошви, як дощ хльостає йому в особу.
Він дивиться на протилежний берег Неви, де зовсім близько від води живуть у своєму бедном домішці його кохана зі своєю матір’ю.
Начебто зачарований похмурими думками, Євгеній не може зрушитися з місця, а спиною до нього, піднімаючись над стихією, «коштує із простертою рукою кумир на бронзовому коні». Але от нарешті Нева ввійшла в береги, вода спала, і Євгеній, завмираючи душею, поспішає до ріки, знаходить човняра й переправляється на інший берег. Він біжить по вулиці й не може довідатися знайомих місць.
Усе зруйновано повінню, навкруги все нагадує поле бою, валяються тіла. Євгеній поспішає туди, де стояв знайомий будиночок, але не знаходить його. Він бачить вербу, росшую у воріт, але немає самих воріт.
Не в силах перенести потрясіння, Євгеній зареготав, втратившись розуму Новий день, що встає над Петербургом, уже не знаходить слідів давешних руйнувань, усе наведено в порядок, місто зажив звичним життям. Лише Євгеній не встояв проти потрясінь. Він скитается по місту, повний похмурих дум, і у вухах його увесь час лунає шум бури.
Так у скитаниях проводить він тиждень, місяць, бродить, харчується милостинею, спить на пристані. Злі діти кидають йому камені вслід, а кучерів хльостають батогами, але, здається, він нічого цього не зауважує. Його усе ще оглушає внутрішня тривога.
Один раз ближче до осені, у непогожу погоду, Євгеній прокидається й жваво згадує торішній жах.
Він встає, квапливо бродить і раптово бачить будинок, перед ганком якого коштують мармурові статуї левів з піднятими лабетами, і «над огражденною скалою» на бронзовому коні сидить вершник із простертою рукою. Думки Євгенія раптово проясняються, він довідається це місце й того, «чиєю волею фатальної/Під морем місто заснувалося…». Євгеній обходить навколо підніжжя пам’ятника, дико дивлячись на статую, вона почуває надзвичайне хвилювання й гнів і в гніві загрожує пам’ятнику, але раптом йому здалося, що особа грізного царя звертається до нього, а в очах його блискає гаїв, і Євгеній кидається ладь, чуючи за собою важкий тупіт мідних копит. І всю ніч нещасний метається по місту і йому здається, що вершник з важким тупотом скакає за ним усюди. І із цієї пори, якщо траплялося йому проходити по площі, на якій коштує статуя, вона зніяковіло знімав перед ним картуз і притискав руку до серця, як би просячи прощення в грізного бовдура На узмор’я видний малий пустельний острів, куди іноді причалюють рибалки.
Наводненье занесло сюди порожній старий домишко, у порога якого знайшли труп бедного Євгенія й відразу «поховали заради Бога».
Мідний вершник Петербурзька повість. Поема, у скороченні