Моє враження від прочитання оповідання «Лось» Є. Гуцала
Є. Гуцал Народився в с. Старому Животові на Вінниччині в родині вчителів. Закінчив Ніжинський педагогічний /нститут імені М. В. Гоголя. Працював журналістом у різних редакціях, у видавництві «Радянський, письменник». Прозаїк, поет, кіносценарист.
Автор кількох поетичних книжок, багатьох збірок оповідань, повістей, романів. Багато писав для дітей. Лауреат премії імені Ю. Яновського та Державної премії імені Т. Г. Шевченка. Його твори перекладені багатьма мовами світу і відомі далеко за межами України.
Велике щастя для людини — користуватися
Охороняти ліси, гаї, сади — зелене багатство нашої країни заклинає нас відомий український письменникЄвген Гуцало. Багато творів він присвятив природі. Його оповідання «Лось», наштовхнуло мене на роздуми про добро і зло.
У лося багато ворогів: ведмідь, рись, вовк, а іноді й людина. Такою людиною в оповіданні зображений дядько Шпичак. Авторський осуд зажерливості, жорстокості Шпичака відчутний у його портретній характеристиці: «кругленьке, як підпалок,
Діти рятували лося, а він, «присівши у виямку», насміхався над ними; діти переживали, боялися пропустити мить, «коли лось ворухнеться», а «Шпичак обійшов навколо вбитого звіра й носком ткнув його між роти». Рятуючи лося, хлопчики керувалися благородними почуттями, бажанням допомогти нещасній тварині, а Шпичак, глухий і байдужий до всього прекрасного, прагнув тільки наживи.
На мій погляд, хлопці здійснили героїчний вчинок. Вони хоч і малі, але сміливі. Маленькі герої не побоялися рубати «зрадливу кригу», не злякалися погроз дядька, а «подалися в заповідник, щоб заявити охороні».
Шпичак же злякався, «його наче щось тіпонуло», коли він зрозумів, що доведеться відповідати за вчинений злочин. Я з презирством ставлюсь до цього браконьєра, цієї бездушної людини.
Мене охоплює жах, коли я читаю опис лося, підкошеного кулею: «Голова лежала так, ніби він прислухався до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик, який усе-таки сподівався зазеленіти, вкрившись листям». Отже, збереження фауни і флори рідного краю залежить від людини, її совісті. Ставлення людини до природи — це мірило людської моралі.
Справжня любов до рідної землі повинна бути не лише споглядальною, а й активною, дійовою, спрямованою на захист і примноження багатства рідного краю.
Моє враження від прочитання оповідання «Лось» Є. Гуцала