Оповідання Носова «Мишкина каша»
Фабула оповідання «Мишкина каша» повсякденна: мама Коли їде на два дні, залишаючи сина і його друга погосподарювати самостійно. Хлопці нітрохи не засмучені: «Чого там не зуміти!» — приготувати обід; «Чого там неї варити!» — говорить Ведмедик, дивуючись, що мама друга намагається ще щось пояснити про те, як варять кашу, турбується, що діти не зуміють.
Головне тут побачити, що Ведмедик зовсім не хвалько. Він просто не може представити, що не впорається з такою дурницею — зварити кашу. Він людина неспокійний, енергійний, реактивний,
З енергійною безтурботною впевненістю він і береться варити кашу. И… спотикається: каша починає виповзати з каструлі. Ведмедик відбавляє розмоклу крупу в тарілки, доливає води, але вона все повзе й повзе… «Взявшись за гуж, не говори, що не дужо».
Ведмедик, звичайно, трішки розгубився, але продовжує увлеченно виконувати взяту на себе роль. Вслухаємося в діалог героїв. Колючи говорить: » — Ти, напевно, багато крупи поклав. Вона розбухає, і їй тісно в каструлі стає — Так, — говорить Ведмедик, — здається, я небагато багато крупи переклав.
Це
Їсти хочеться! «… Я не витерпів і говорю: — Ти щось не так робиш. Так адже до ранку можна варити! — А що ти думаєш, у гарному ресторані завжди обід з вечора варять, щоб ранком поспів…» Тут все изумительно точно: збентежений, навіть розгублений Коля й ні секунди не Ведмедик, що сумнівається в успіху.
Який дивний кидок думки убік ресторану: не тільки перемикання уваги співрозмовника, але й підняття планки труднощі виконуваної роботи. А ситуація все ускладнюється.
«Витягшись по кухлі води, напилися. Ведмедик говорить: «Коли пити хочеться, так здається, що ціле море вип’єш, а коли станеш пити, так один кухоль вип’єш і більше вуж не хочеться, тому що люди від природи жадібні…» Ведмедик зрозумів провал. Він мовчазно виконує речення Коли, близькі до розпорядження: приносить каструлю з кашею до колодязя, щоб прямо в неї наливати воду, а не бігати з кухлем у будинок.
А Коля, не помітивши каструлю, ледве не зштовхнув її в колодязь і вже відверто гнівається.
«Ах ти, тюхтій! — говорю. — Навіщо мені каструлю під лікоть сунув?
Візьми її в руки й тримай міцніше. І відійди від колодязя подалі, а то й каша полетить у колодязь. Ведмедик взяв каструлю й відійшов від колодязя…» У цей кульмінаційний момент Ведмедик особливо виразний уже тим, що сконфужено й осоромлений. Але він готовий до подальших дій і реалізує свою готовність: жарить-спалює піскарів.
А після цього запитує друга: «Ну, — говорить Ведмедик, — що тепер жарити будемо?
» «Як добре. Просто здорово. Ведмедик не розгубився.
Ніколи не можна губитися.
Звичайно, Ведмедикові туговато. Але зате він довідався, що Колька-друг, вірить йому, а сам він на помилках характер зміцнив. Я думаю, він сильний.
Мало що не вийшло. Головне — не відступив», — так відповістив на запитання «Що можна сказати про Мишкином характер?
» другокласник Дмитро. Діти почувають: Ведмедик — повнокровна діяльна людина. У його діях немає внутрішнього конфлікту між бажанням щось зробити й непридатністю людини до справи.
Тут перед нами завзятий рух уперед до знання. До розуміння. Саморух, самовизначення при збереженні віри у свої сили, якщо морально мету. Тому так естествен схвальний сміх, сміх-радість, яким, як правило, і реагують діти на читання цього й іншого добутків про Ведмедика і його друга Колі В 1949 році Н.
Н. Носов написав повість «Весела сімейка», читачі якої довідаються про зовсім незвичайну справу Ведмедика і його друга Коли: вони придумали, змайстрували інкубатор і вивели курчат. Така велика справа, звичайно, не могло обійтися без пригод. Однак і тут головне — процес діяльності: пошук — помилки — пошук.
Винахідливість, захопленість, помножені на завзяту потребу нового знання. Відкриття. Інкубатор і був початком шляху в незнане: » — Інкубатор зробили? От чудеса!
Так навіщо вам інкубатор знадобився?
— Ну, щоб курчати виводити — А курчата навіщо? — Так просто, — говорить Ведмедик.
— Без курчат якось нудно…» Через рік після виходу у світло «Веселої сімейки» можна було вже прочитати нову повість: «Щоденник Коли Синицина». Хлопчиськи-ентузіасти знову захоплені новим дуже цікавими й зовсім необхідною корисною справою: весь клас разом із учителькою стали бджолярами.
Ці повісті були в роки їхнього виходу у світло, мало сказати — актуальні, але — злободенні. Тоді підлітки міських і сільських шкіл намагалися внести помітний, практично значимий внесок у відновлюване послу військової розрухи господарство. Сільські школярі проводили експерименти з метою вивести більше стійкі й плодоносні врожаї польових і овочевих культур.
Доглядали за молодняком у колгоспних стайнях, розводили кроликів… І в літературі для дорослих минулого популярні «виробничий» роман, оповідання, нарис…
Як це бувало в різні часи, соціально актуальна тема залучала не тільки талановитих літераторів. Виходило чимало книг, у яких людина з його радостями й болями губився в описі виробництва. Техніка, машина заслоняли людину Приємно відзначити, що названа «хвороба» менше захопила літературу для дітей.
Повість Н. Н. Носова — переконливе тому підтвердження. Тут предметом художнього дослідження залишається рух думки, відчувань героїв, зайнятих корисною справою. В «Веселій сімейці» є відомості про те, як зробити інкубатор.
Але клубок переживань випливає не із цих конкретних практичних знань. Він закручується в ситуаціях емоційних взаємодій героїв, щоправда, пов’язаних з питанням «Бути або не бути курчатам?
» Як чергують хлопчиська в інкубатора, чи відверті вони у своїх оповіданнях про цю й іншу справи, тобто людські самопрояви дітей є в добутку головними. Хлопчиська починають розуміти значимість особистої відповідальності за спільну справу, випробовують почуття самоповаги, знайшовши в собі силу зізнатися, що «заснув під час чергування», переживають загострене почуття загальної радості й загального занепокоєння. У цьому й укладений головний зміст добутків
Оповідання Носова «Мишкина каша»